Жвава Бабка степова

Літо красне проспівала,

І незчулась, як настала

Холоднеча зимова.

Снігом поле замітає;

Вже тих світлих днів немає,

Як між листям їй густим

Був готовий стіл і дім.

Зникло все: у дні холодні

Голод, злидні настають;

Співу Бабки вже не чуть:

Та й кому на думку йдуть

Ті пісні в часи голодні!

Зла журба її гризе,

В мурашник вона повзе:

“Не відмов, Мурашко мила!

До весни прожить несила,

Згляньсь на вид нужденний мій,

Нагодуй і обігрій!” —

“Кумо, кинь-бо жартувати:

Влітку чом було не дбати?” —

Відмовля Мурашка їй.

“Та часу недоставало.

В моріжках м’яких у нас

Співи, жарти повсякчас,

Що аж душу поривало!” —

“А, так ти…” — “Та я завжди

Те й робила, що співала”. —

“Ти співала? Добре дбала:

Потанцюй тепер піди!”

Іван Крилов, переклад Ф. Скляра