У сильного безсилий винен завсігди:

Багато прикладів з історії ми знаєм.

Та ми історій не складаєм,

А в Байці можем це розповісти.

У спеку до струмка зайшло ягня напитись;

І треба ж тут біді лупитись,

Що поблизу тих місць голодний Вовк бродив.

Ягнятко бачить він і хоче поживитись,

Та він цьому надать законних прав хотів

І каже: “Як, нахабо, смієш ти мутити

Потік цей прохолодний мій,

Напій

Піском бруднити?

За це-бо, далебі,

Зірву я голову тобі!” —

“Якщо пресвітлий Вовк дозволить,

Насмілюся сказать, що воду в ручаю

На кроків сто я нижче Вовка п’ю;

І гніватися він даремно зболить,

Бо каламутити пиття ніяк не можу я”.—

“Так це брехня моя?

Негіднику! Звідкіль таке нахабство в світі?

Пригадую, як ти в позаторішнім літі

Зі мною надто грубий був:

Цього я, друже мій, ще не забув!” —

“Та згляньсь, і року ще нема мені від роду”, —

Промовило Ягня. “То, певно, був твій брат”.—

“Не маю я братів”. — “То, може, кум чи сват,

Чи інший хто-небудь із вашого ж бо роду.

Самі ви, ваші пси і ваші пастухи

Мене б воліли збути,

І шкодите мені ви всі по змозі всюди:

Та розквитаюсь я за ваші всі гріхи!” —

“Ах, чим же винен я?”

— “Мовчи, гоноровисте!

Чи час тут розбирать провини всі, щеня?

Ти винен тим уже, що захотів я їсти”.

Сказав — і в темний ліс Вовк поволік Ягня.

Іван Крилов, переклад Миколи Терещенка