| Після ката Святополка, Що замучив трьох братів, Брат четвертий на престолі, Ярослав розумний, сів. Святополком окаянним Все зруйноване було. Бідувало бідне місто, Бідувало і село. І усю свою увагу Ярослав звернув на лад. І небавом Україна Зацвіла, як пишний сад. І небавом*(2) знову люде Багатіти почали, І Дніпром човни чужинців Знову в Київ поплили. Греки, німці, італійці, Чехи, угри — всі ішли, Купували, продавали І у Києві жили. Так живий, шумливий Київ Царгородом другим став. Як про друга, як про сина Дбав про його Ярослав. Оточив його валами, Ровом, мурами обвів. Укріпив його, оздобив І препишний двір завів. До палат ішли невпинно Чужоземні посланці, Князь сидів на пишнім троні З грізним берлом*(3) у руці. І, допущені до князя, Низько кланялись посли, І до ніг дари складали, Що з чужини принесли. В час бенкету на бандурах, Гуслях, різних сопілках Грали весело музики; Вина пінились в чарках. Співаки пісні співали, Скоморохи*(4), штукарі, Розважаючи чужинців, Метушились у дворі. Після ситого обіду Всі виходили з палат Подивитись на верблюдів, На муштрованих звірят. І в Європі честю мали Королі, князі, царі Поріднитись з Ярославом, Побувати у дворі. Але мудрість Ярослава Вся була в його ділах, У державнім будівництві, Владі, устрою, в судах. Щоб не нищити народу І народного майна, Не хотів він воювати, Не тягла його війна. Він прогнав лише поляків І, щоб ворог тихшим став, Він твердиню понад Сяном*(5) — Ярославль свій збудував. Та ходив на печенігів І черкесів під Кавказ, Що на нашу Україну Нападали раз у раз. Та з Редедею касозьким Ярославів брат Мстислав Бивсь хоробро в поєдинку І Редедю подолав. Наш співець Боян*(6) великий, Найславніший із співців, Сплів йому вінок безсмертний Із пісень безсмертних слів. Пролетіли дні короткі… Перед смертю Ярослав Всіх своїх синів покликав І з любов’ю проказав: «Вас я, діти, покидаю, Йду я в ліпшу сторону, Але, діти, пам’ятайте Мою заповідь одну: Не сваріться, жийте в згоді: Тільки мир збере усе, А незгода, наче вітер, Все по полю рознесе. Як не будете всі разом Йти до спільної мети, Ви, державу зруйнувавши, Подастеся у світи. Ви розгубите ту землю, Що придбали вам батьки, І тинятиметесь всюди, Як вигнанці й жебраки». Та недовго пам’ятали Діти мудрий заповіт, А нащадки Ярослава Осміяли на весь світ… |
Примітки:
*(1) Ярослав Мудрий — син київського князя Володимира (978 – 1054 рр.).
*(2) Небавом — незабаром.
*(3) Берло — палиця, оздоблена коштовним камінням, знак влади.
*(4) Скоморохи — мандрівні актори в Київській Русі.
*(5) Сян — річка.
*(6) співець, гусляр, давньоруський княжий поет.
За матеріалами: Олександр Олесь. Твори у двох томах. Том 1. Упорядник Р. Радишевський. Київ. Видавництво “Дніпро”, стор. 362 – 365.