Ті з дорослих, хто залучений до якої-небудь серйозної наукової чи громадської дискусії, добре знають про таку чарівну річ, як наратив.
Це слово запозичене з англійської й дослівно означає “розповідь”. Так, це й справді стислий або розлогий розповідний текст, але не простий, а написаний за певними строгими правилами. Спочатку автори визначаються з термінологією – щоб усі, хто читатиме написане ними, завжди мали на увазі під словом “сміття” щось одне, а під словом “відходи” – щось інше, і ніколи не плуталися. Потім вони виявляють та описують проблему: наприклад, про те, що пакет із сміттям, укинутий до контейнера біля дому, насправді нікуди не зникає, а продовжує засмічувати довкілля, на якому б звалищі він потім не опинився. Наступний розділ – шляхи вирішення: сортування, відмова від одноразових речей, упаковка з біорозкладальних матеріалів, компост з органічних відходів. Ну й нарешті висновки: щоб усе перераховане у попередньому розділі стало реальністю, треба зовсім інакше мислити навіть про речі, на перший погляд ніяк не пов’язані із сміттям. Коли ж упоралися з висновками, потрібно ще скласти список літератури – аби всім було ясно, що вся ця писанина взята не зі стелі.
Галина Ткачук, коли працювала над “Книжкою про сміття”, виявила, що дітям теж дуже потрібен наратив про забруднення довкілля. Це тільки так здається, що смітять лише дорослі, а діти жодним чином до цього не причетні. І рішення прийшло немов саме собою – потрібно зробити все так само, як у дорослому наративі, тільки по-дитячому. А ще краще – залучити дітей до його написання. Сказано-зроблено: у тексті знайшлося й казочкам, написаним літгуртківцями під керівництвом пані Галини, і чудернацьким персонажам – поліетиленовому пакетикові Ганімедові, пластиковій соломинці Касіопеї та іншим преставникам одноразових речей з гучними іменами.
Книжка розрахована на те, щоб її читали з олівцем у руках – дописували закінчення фраз та визначень, ділилися спостереженнями та результатами експериментів. Попри те, що діти самі можуть впоратися з її прочитанням (наймолодша аудиторія на презентаціях – учні другого класу), все ж найкращий варіант – коли її прочитають усі члени родини і домовляться про конкретні спільні дії.
Легко не буде, і про це авторка чесно всіх попереджає. Однак це шлях, яким варто йти. Тому Галина Ткачук зізнається, що “Книга про сміття” обов’язково матиме продовження. Щоб дізнатися, яким воно буде, запрошуємо передиватися відеотрансляцію до кінця 🙂
Ткачук, Галина.
Книжка про сміття [Текст] / худож. А. Селлешій. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2019. – 131 с.