22 січня Україна відзначатиме 103 роки від Дня Злуки Наддніпрянської та Наддністрянської України, урочисто проголошеної у 1919-му на Софійському майдані в Києві

Нині історична наука вже докладно проаналізувала й пояснила громадськості, чому Злука УНР та ЗУНР у контексті Революції 1917-1921 років не була здійснена, а обидва державні утворення зрештою зазнали поразки від зовнішньої агресії поодинці, так і не здійснивши спроби об’єднати уряд, військо та решту державних інституцій. Хоча у висвітленні всієї Української Революції та проголошення Акту Злуки зокрема краще зробити оптимістичні акценти замість традиційних песимістичних. Адже Визвольні змагання – це практично завжди про те, як досягати максимальних здобутків попри украй несприятливі історичні обставини. Дата 22 січня – чи не найбільш промовисте нагадування про це: у 1918 році цього дня було здійснено перше в новітній історії проголошення Незалежності України, а відповідно у 1919-му – задекларовано стратегічний курс на суверенітет України на всіх етнічних землях.

Акт про Злуку ЗУНР та УНР – найбільш яскрава й урочиста сторінка боротьби за Соборність на тому історичному етапі, проте були й інші. Зокрема, відомий історик Сергій Громенко докладно дослідив діяльність кримськотатарського національно-визвольного руху та наполегливі зусилля Гетьмана Української Держави Павла Скоропадського у 1918 році, спрямовані на приєднання Криму до України.

Також Скоропадський приділяв значну увагу встановленню східних кордонів України, зокрема ведучи заради цього активні переговори з Донським військом. Зрештою, перші кроки на шляху до Злуки з боку Наддніпрянщини також зробив саме глава Української держави (не плутати з УНР при Центральній Раді та Директорії) . Передвступний договір про неї, підписаний 1 грудня 1918 року на залізничній станції Фастів, мав бути підписаний представниками Гетьмана. Натомість замість нього з цього моменту підготовку до Злуки перебрали у свої руки керівники антигетьманського повстання, очільники Директорії Володимир Винниченко й Симон Петлюра. Так українські еліти попри діаметрально протилежні політичні переконання продемонстрували єдність у найголовнішому аспекті державотворення – відданість Незалежності та утвердженню територіальної цілісності.

Готель “Дністер” в Івано-Франківську, сучасний вигляд. Зображення: nadiyahotel.com

В Івано-Франківську неподалік найпопулярнішої міської локації для зустрічей та фото – фонтану на Вічевому майдані – знаходиться історична будівля готелю «Дністер». Саме тут 3 січня 1919 року Українська національна рада ЗУНР одноголосно проголосувала за об’єднання з Наддніпрянщиною. Так завершився тривалий період національного й культурного усвідомлення українців, що мешкали на землях, підвладних Австро-Угорщині. Нині видається неймовірним, що упродовж десятків років багато хто з них орієнтувався на Російську імперію та на її православного імператора-самодержця. Лише на зламі ХІХ-ХХ століть народовці (прибічники українського самоусвідомлення галичан) почали ставати впливовішими за москвофілів. Остаточне зцілення від московських марень галицьких інтелектуалів прийшло під час російської окупації у 1915-1916 роках у ході Першої світової війни. Прикметно, що після 1919 року українці практично припинили всі дискусії про необхідність Соборності територій й надалі сприймали її як невід’ємну властивість майбутньої Незалежної України.

Урочистості  22 січня 1919 року відбувалися тоді, коли російські більшовицькі війська вже окупували практично всю Лівобережну Україну. Всього через два тижні, 5 лютого Директорія залишила Київ. Відвоювати столицю спільними зусиллями петлюрівців та галичан у серпні зазнали прикрої невдачі: звільнений від більшовиків Київ довелося без бою віддати переважаючим силам денікінців (докладніше про ці події можна прочитати в популярному історичному романі «Маруся» Василя Шкляра).  У подальшому військова та політична єдність УНР та ЗУНР була зруйнована під впливом зовнішніх агресорів і зумовлених ним внутрішніх політичних протиріч. Надалі масові публічні акції на підтримку Незалежності й Соборності стали можливими лише в період розпаду СРСР. Акція «Ланцюг єднання між Києвом та Львовом» 21 січня 1990 року увійшла в історію. На згадку про неї та на утвердження Соборності щороку 22 січня громадські активісти проводять акцію на київському мосту ім. Патона.

Учасники ходи за єдність України 28 квітня 2014 року в Донецьку наносять на обличчя кольори українського прапора. Фото: rferl.org

Втім, відносно нещодавно мирні громадянські акції на підтримку Соборності зазнавали брутальних нападів та насильства з боку прихильників Росії. Саме так сталося на маніфестації за єдність України у Донецьку 28 квітня 2014 року  та на ході вболівальників українських футбольних клубів 2 травня того ж року в Одесі. Постраждалі й загиблі під час цих акцій засвідчили готовність нинішнього покоління українців відстоювати Соборність ціною власного життя. Проте, на щастя, далеко не завжди відданість ідеї Незалежності й Соборності передбачає необхідність іти на такі жертви. Підтримати утвердження Соборності можна навіть у повсякденному житті – наприклад, допомагаючи абітурієнтам та студентам з окупованих територій отримати освіту в Україні. Про це – у соціальному рекламному ролику, створеному на замовлення Міністерства з питань тимчасово окупованих територій:

Запрошуємо також читати інформаційні матеріали БІБЛІОТЕКИ до Дня Соборності України у 2019 та 2021 роках.

Допис проілюстровано історичним фото з акції “Ланцюг єдності” 21 січня 1990 року на проспекті Перемоги неподалік від БІБЛІОТЕКИ. Джерело зображення – patrioty.org.ua.

Плохій, С. М.
Брама Європи [Текст] : історія України від скіфських воєн до незалежності / пер. з англ. Р. Клочка ; дизайнер обкл. М. Тітов. – 2-е вид. – Харків : Книжковий клуб “Клуб сімейного дозвілля”, 2018. – 495 с.

Полонська-Василенко, Наталія Дмитрівна.
Історія України [Текст] : у 2 т. Т. 2 : Від середини XVII ст. до 1923 року / худож. оформ. Є. Муштенка. – 2-е вид. ; Репр. вид. відтвор. 1972-1976 рр. – К. : Либідь, 1993. – 607 с. 

Дорошенко-Товмацький, Б.
Симон Петлюра [Текст] : життя і діяльність. – Київ : Просвіта, 2005. – 607 с. – Бібліогр.: с. 595.

Категорії: Без категорії

Easysoftonic