У Мами-зайчихи народилося одразу семеро діток! Але згодом до материнської радості домішалася чимала порція гіркого смутку – одне з них не бігає й не стрибає, як належить зайченятам. Більше того – лікарка-Сова сказала, що воно ніколи не зможе зробити цього…
Так починається казка “Зайчик-нестрибайчик та його смілива мама”, яка розповідає про пригоди, які трапилися звіряткові з інвалідністю на шляху до здійснення мрій. Одна з найголовніших – піти до школи й навчатися разом з однолітками. Але дуже швидко з’ясувалося, що навіть наблизитися до будівлі, де відбуваються заняття, на колісному візку неможливо…
Упродовж довгих років у нашому суспільстві існувала переконаність у тому, що дітям з інвалідністю – на візках, із втратою зору чи слуху – найкраще залишатися вдома. Однак життя, прожите у чотирьох стінах власного помешкання, не може бути повноцінним. Ненормально, коли школярі, мешканці менших і більших українських міст і сіл, не мають жодних знань про своїх однолітків з інвалідністю, не розуміють їхніх потреб і переживань, ухиляються від спілкування та взаємодії з ними. Щоб виправити такий стан справ, Оксана Драчковська – письменниця, авторка п’єс та поезії для дорослих та авторка сина Назара, який пересувається на колісному візку, взялася писати інклюзивну казку “Зайчик-нестрибайчик та його смілива мама”. Щоб трохи познайомитися з її героями, зокрема, із групою підтримки Зайчика-нестрибайчика, а також про те, які із зображених у казці ситуацій та подій насправді трапилися із Назаром, сином авторки, запрошуємо переглянути відео нашої онлайн зустрічі: