Є особливі місця на світовій туристичній карті, які з року в рік ваблять до себе поціновувачів образотворчого мистецтва. Вони не дають справжнім фанатам обмежитися великими і достатньо медійно розкрученими столичними музеями та галереями, змушуючи їх спеціально їхати до малих і непоказних міст, містечок і навіть сіл. Так, фанати Сальвадора Далі здійснюють паломництво до містечка Фіґераса на сході Іспанії, де розташовано присвячений йому театр-музей. Шанувальники творчості Вінсента Ван-Гога їздять не тільки музею його імені в столиці Нідерландів Амстердамі, а й до розташованого просто посеред лісів неподалік містечка Арнем на південному заході країни музею Крьоллер-Мюллер. Віднедавна до їхніх маршрутів додалося ще кілька знакових локацій у колишньому бельгійському шахтарському регіоні Борінаж, серед яких і будиночок у містечку Веймс – той самий, в якому митець намалював свої найперші графічні та живописні твори.
Українські поціновувачі образотворчого мистецтва теж мають нагоду долучитися до цього світового туристичного тренду і вирушити до місць, пов’язаних із життям та творчістю геніальної художниці Катерини Білокур.
Як це часто трапляється із вихідцями із села, точна дата народження Катерини Білокур невідома. Нині прийнято вважати, що це 7 грудня 1900 року, хоча тут можливий і 1901 рік, і діапазон дат 5-6 грудня. Доля обділила її не тільки академічною образотворчою, а й взагалі навіть початковою шкільною освітою. Надто скупими виявилися нагоди для дружньої та професійної поради та підтримки. Сталінська влада УРСР та СРСР, скориставшись творами художниці для створення красивого, проте фальшивого фасаду заможного колгоспного життя, натомість не дала їй ні творчої, ні навіть особистої свободи. Катерині Білокур не тільки не дали поїхати на виставку до Парижа разом із своїми картинами – що вже саме по собі звучить дико щодо мисткині із світовим іменем. Пекельні зими у нетопленій хаті, із постійними сварками й цькуванням від близьких, упродовж кінця 40-х та у 50-х роках уже не були об’єктивно неминучими. Проте це у жодному разі не було свідомим бажанням самої Катерини Білокур – вона не раз у своїх листах висловлювала палке бажання переїхати до міста, мати нормальне житло й належним чином обладнану майстерню.
У наші дні ми часом чуємо про великі суми, сплачені за твори мистецтва на спеціалізованих мистецьких аукціонах. Про те, що за кожною такою історією успіху стоїть не тільки геній самого художника, а титанічна самовіддана праця мистецтвознавців, біографів, експертів, відомо менше. Картини Катерини Білокур у наш час досі є недооціненими як українською, так і світовою мистецькою спільнотою, адже надто довго вони перебували у невластивому контексті. Насправді жодна з її картин, навіть із певною даниною радянській політичній кон’юнктурі у назвах – “Колгоспне поле” (1948-1949) та “ХХХ років СРСР” (1947) – не належить до творів соцреалізму. Також немає підстав називати її доробок наївним мистецтвом, у мисткині були зовсім інші стосунки з канонами академічного рисунку та живопису, ніж у світових представників наївного напряму.
Маючи надто обмаль можливостей для освіти, Катерина Василівна мусила самотужки переосмислити багато чого з того, що студенти художніх училищ та академій по всьому світу отримують, так би мовити, у готовому вигляді. Ця воістину титанічна робота, яка може видатися багатьом даремною, дає універсальність її художній манері. Її пишні букети квітів, приміром, геніальні поєднанням народної візуальної образності з композиційною імпровізацією, що лежить в основі ультрасучасного тоді мистецтва авангардистів. Художниця знаходить цілковито неповторний спосіб вийти за межі предметності і вести діалог із глядачем також і на вищому , філософському рівні – про життя та його множинні смисли, про безмежжя часу і скороминущість людського існування, про гармонію, даровану нам у таких простих нібито речах, як житні колоски, достиглі яблука, дитяча усмішка…
…Поїздка переповненою, як це часто буває зранку в суботу, електричкою до міста Яготина на Київщині не видається ні комфортною, ані такою ж престижною, як політ до Амстердама, на побачення із хрестоматійними творами Вінсента Ван Гога. А між тим саме в Яготині, у вцілілому приміщенні колишнього палацу князів Репніних, знаходиться найбагатша в світі колекція творів Катерини Білокур – близько 70 робіт. Втім, побачити шість її картин, серед яких такі знакові, як “Цар-колос” та автопортрет художниці, можна і в Києві, в Національному музеї декоративного мистецтва. Добірку з чотирьох картин демонструє глядачам Полтавський художній музей, ще дві роботи знаходяться у Меморіальному будинку Катерини Білокур у Богданівці. В принципі, всі ці локації можна доволі легко поєднати в яскравий і незабутній туристичний маршрут. БІБЛІОТЕКА має у своєму відділі Мистецтво/Арт великий альбом, запрошуємо до його перегляду.
Катерина Білокур [Текст] = Kateryna Bilokur : книга-альбом / упоряд. М. Ф. Кагарлицького, Н. Л. Розсошинської ; передм. Н. Л. Розсошинської ; пер. тексту англ. мовою К. Калиновської. – Київ : Мистецтво, 2015. – 151 с.
Кагарлицький, Микола Федосійович.
Листами, мов зорею, засвітилася [Текст] : докум. оповідь у листах худож., розвідках авт. – Київ : Варта, 2007. – 462 с.
Катерина Білокур [Текст] : фотокн. / авт. вступ. ст. Н. Розсошинська і О. Федорук. – К. : Спалах, 2001. – 127 с.
Катерина Білокур очима сучасників [Текст] : Спогади. Есеї. Розвідки з архіву художниці . – К. : Томіріс, 2000. – 431 с.
Роздобудько, Ірен Віталіївна.
Про Блеза Паскаля, Вольфі Моцарта, Ганса Андерсена, Катрусю Білокур, Чарлі Чапліна [Текст] / худож. А. Баранова. – К. : Грані-Т, 2007. – 143 с.
Про картини Катерини Білокур в експозиції Національного музею декоративного мистецтва знято документальний телефільм у рамках проєкту “Ніч у музеї”
Відеолекція про картини з колекції Полтавського художнього музею (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка