Щоб спільно відзначити Міжнародний день книги та авторського права, #БІБЛІОТЕКА запросила поетесу Марію Романенко. Своїм життєвим прикладом вона показує, як можна й варто використовувати всі можливості для творчої самореалізації, дані Богом. Попри те, що Марія Миколаївна з дитинства є незрячою, вона знайшла свій шлях у світ книги та поезії. Спочатку їй став у нагоді вивчений у школі спеціальний рельєфно-крапковий шрифт Брайля, потім з’явилися комп’ютери, цифрові аудіоформати та зручні плеєри для прослуховування аудіокнижок. Між іншим, шрифтом Брайля пані Марія не тільки читає книжки, а пише свої вірші. На поетичній зустрічі усі охочі могли побачити незвичайне приладдя для письма – планшет та грифель. На відміну від написаного звичайним або, як його ще називають, плоским письмом, усе написане шрифтом Брайля читається не так, як пишеться: пишуть, проколюючи отвори в цупкому папері, справа наліво, а читають, перевернувши листок з написаним, зліва направо, так само, як ми і пишемо, і читаємо. Через це напрошується аналогія із дзеркалом та віддзеркаленням – у випадку Марії Романенко поширений вислів “у дзеркалі поезії” набуває нових смислів, неочевидних людям без вад зору.
Тематика віршів Марії Романенко класична – вона пише про великий і малий світ. У великому світі – Україна, Майдан та Небесна сотня, війна із російським агресором на Донбасі та її герої – українські вояки та волонтери. У малому світі – мама, яку хочеться вберегти від хвороб і старості, син, який одного дня усвідомлює, що його незряча матір потребує особливої любові та турботи. Коли любиш, завжди знаходиш час поговорити про важливе і не дуже, а коли розмовляєш, отримуєш можливість розуміння та співпереживання. Поки що за кадром залишилася інтимна лірика – сподіваємося прочитати її в новій поетичній збірці, яка готується до друку.
Ведуча зустрічі Муза Рощина та поетеса Марія Романенко
В наш час незрячі перестають жити замкненим життям, вони виходять у великий світ і реально, і віртуально, спілкуються і реалізують себе в професійному та особистому житті. Навіть досвід короткої зустрічі із школярами показав, що незрячі люди можуть бути корисними не тільки одне одному, а й тим, хто не має вад зору. Наприклад, як знаходити і в поезії, і повсякденному спілкуванні прості, але щирі інтонації, без жодного занудства та пафосу. Як ділитися непомітно, немов між рядків, своєю життєвою мудрістю. Як цінувати свій та чужий час – після зустрічі школярі попросили показати надійного помічника Марії Миколаївни, спеціальний годинник із склом, що відкривається, та рельєфними позначками.
Світ книги, як і світ людей, про яких вона пише, ширший за будь-які наші уявлення про нього. І справа не тільки в розмаїтті форматів подачі тексту, а й у відкритості до сприймання, розуміння і співпереживання. Це, мабуть, і означає бачити очима серце – те, про що у своїх віршах пише Марія Романенко.