Наслідки катастрофи й донині не досліджені й не усвідомлені людством повною мірою
Катастрофічні події, що призвели до вибуху на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС вночі 26 квітня 1986 року, розвивалися дуже стрімко. Практично весь ланцюжок відхилень від планових параметрів злощасного експерименту із системою безпеки атомного реактора і реагування персоналу на них вкладається в одну восьмигодинну робочу зміну. Апокаліптична реальність змусила робити доволі прості й загалом цілком очевидні висновки, яких свого часу не зробили державне керівництво СРСР, розробники програм розвитку атомної енергетики, проєктувальники реакторів та інструктори персоналу, зрештою, самі працівники станції.
Медведев, Григорий Устинович.
Чернобыльская хроника [Текст] . – М. : Современник, 1989. – 239 с.
Детально відтворена хронологія подій вже сама по собі дуже драматична: читач дуже швидко потрапляє у надпотужні силові поля протиріч між простотою тих чи інших нештатних ситуацій та цілковитою неможливістю адекватно відреагувати на них в умовах квітня 1986-го. Саме за хронологічною логікою написана дуже детальна “Чернобыльская хроника” Григорія Мєдвєдєва. Автор розповідає, наприклад, про те, що серед безпосередніх керівників атомною енергетикою у Міненерго СРСР не було жодного (!) фахівця з атомних електростанцій – всі прийшли до престижної урядової роботи у Москві або безпосередньо із партноменклатури, або із теплової генерації. А вже сам по собі сценарій експерименту засвідчив, що навіть у фаховому середовищі набагато більше боялися виходу ладу турбін та генераторів, аніж руйнування реактора внаслідок вибуху в активній зоні. Запрошуємо читати чесну історію у форматі “як це було насправді”, написану за свіжими слідами.
Векленко, О.
Чорнобиль: етюди з натури [Текст] = Chornobyl: Sketches from Life / пер. англ. С. Орлової. – Харків : Фабула : Ранок, 2019. – 143 с.
Попри те, що Радянський Союз так і не розказав правди своїм громадянам правди про Чорнобильську катастрофу, те, що в офіціозі називалося словосполученням “ліквідація наслідків аварії”, стосувалося дуже багатьох людей. Ціною життя й здоров’я потрібно було здійснювати нездійсненне – гасити теплове випромінювання зруйнованої активної зони, відкачувати радіоактивну воду, збирати графіт та уламки, заливати бетон, монтувати залізобетонні конструкції об’єкту “Укриття”. Люди, яких призивали через військкомати по всьому СРСР, добре усвідомлювали рівень небезпеки. Олег Векленко розказує про подолання стресу за допомогою арт-терапії – малювання з натури портретів ліквідаторів, та й узагалом про документування “чорнобильського” досвіду, так би мовити, на низовому рівні.
Сущенко, Марія.
Екскурс у Чорнобиль [Текст] = Insight into Chernobyl / пер. англ. Д. Вілкова ; фот. К. Степанець. – Київ : Агентство по розповсюдженню друку, 2016. – 271 с.
У пам’яті про Чорнобильську катастрофу є сильна візуальна складова. Саме заради краєвидів туристи й відвідують Зону відчуження. БІБЛІОТЕКА має книгу, яка пропонує безпечну альтернативу такій поїздці – великий альбом документальної та художньої пейзажної фотографії “Екскурс у Чорнобиль”.
Чернобыльский репортаж [Текст] : фотоальбом. – 2-е изд., испр. и доп. – М. : Планета, 1989. – 152 с.
Головна цінність цього фотоальбому – архівні фотографії, зроблені по свіжих слідах у 1986-му році. Попри те, що видання побачило світ у Москві, у його підготовці взяв участь український письменник Володимир Яворівський, який доклав багато зусиль для збереження пам’яті про Чорнобильську катастрофу.
Аккерман, Галя
Пройти крізь Чорнобиль. Переклад з французької Петра Таращука – К.: Либідь, 2018 – 168 с.
Книжка французької письменниці й журналістки Галі Аккерман – це спроба осмислити досвід Чорнобильської катастрофи у категоріях європейського культурного контексту. Авторка обирає відповідний жанр – документальна повість. Здається, ще ніхто з авторів-попередників не називав відселене місто енергетиків Прип’ять “совєцькими Помпеями”. Або ще цікавий факт – місто Чорнобиль впродовж вісімсотлітньої історії стало одним з духовних центрів хасидизму в Україні. Єврейське населення цього міста зазнало трагічного знищення у час нацистської окупації. Галя Аккерман невтомно записує історії всіх людей Зони відчуження – так у книжці з’являються розділи про утопічний “зелений моріжок” – мету зусиль з повної ліквідації наслідків аварії, та про “українську Антлантиду” – етнографічну спадщину покинутих сіл.
Есаулов, О. Ю.
Мамо, а що це було? [Текст] / худож. обкл. С. Єрко. – Вінниця : Теза, 2016. – 159 с.
Письменник Олександр Есаулов під час Чорнобильської катастрофи працював у міській владі міста енергетиків Прип’ять. Аварія, евакуація, ліквідація наслідків та виплати потерпілим – коло його службових обов’язків аж до осені 1988-го. З бажання розповісти про все це молодшому поколінню українців народилася підліткова повість “Мамо, а що це було?” Тут можна прочитати про зустріч читачів БІБЛІОТЕКИ з письменником та його спогади про Прип’ять.
Гуцало, Євген Пилипович.
Діти Чорнобиля [Текст] / худож. Т. Семенова. – Київ : Соняшник, 1995. – 104 с.
В оповіданнях із збірки “Діти Чорнобиля” Євген Гуцало зосереджується на відтворенні емоцій, пов’язаних із Чорнобильською катастрофою. Так, у “Чорнобильській дівчині Калині” ми бачимо матеріалізацію найгіршого кошмару української хліборобської цивілізації – земля, що родить отруйними плодами й нищить здоров’я. Як дати собі з ним раду? Тільки співпереживанням і взаємопідтримкою…