Загальна декларація прав людини – це один основоположних документів Організації Об’єднаних Націй. Його було прийнято рівно 72 роки тому, на засіданні Генеральної Асамблеї у Парижі 10 грудня 1948 року. Нині ця дата щорічно відзначається як Міжнародний день прав людини.

Потреба визначити, окреслити й закріпити поняття про невід’ємні права людини у міжнародному праві та національних законодавствах країн світу виникла з досвіду Другої світової війни. Власне, Загальна декларація прав людини й стала першим документом такого рівня й значення, який був підготовлений, ратифікований та є чинним для всієї світової спільноти. Втім, так не було завжди, у перші десятиліття велися активні дискусії щодо правомірності поширення її положень на всі держави світу. Цікаво, що попри активну участь у підготовці документу СРСР та Білоруської РСР (ось для чого Йосип Сталін вирішив увести до числа держав-членів ООН дві союзні республіки), в кінцевому варіанті Загальну декларацію прав людину не підтримали ні Радянський Союз, ні БРСР, ні УРСР. Радянським громадянам пояснили, що делегації утрималися від голосування нібито на знак незгоди з млявим засудженням нацизму та фашизму. Втім, голова підготовчої комісії, представниця США Елеонора Рузвельт назвала іншу причину: право громадян вільно покидати свої країни, закріплене у ст. 13. Так, у наші дні це звучить неймовірно: вільно подорожувати світом радянським людям було практично неможливо, причому якраз тому, що існували численні обмеження та заборони на виїзд з країни!

СРСР юридично долучився до зобов’язань дотримуватися прав людини значно пізніше, у ході Наради з безпеки та співробітництва в Європі у Гельсінки у 1975 році. Наскільки серйозно радянська влада ставилася до цих зобов’язань, можна судити з переслідувань учасників Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод, або Української Гельсінської групи – першої організації правозахисників в Україні.

Історія УГГ наочно демонструє не тільки практичну неможливість дотримання багатьох базових прав людини в умовах радянського тоталітаризму, а й те, що структури ООН не задовольняються урядовими звітами, намагаючись докопатися до справжнього стану справ. Сучасна правозахисна міжнародна дипломатія стоїть на тому, що національним урядам замало задекларувати свободи й права – потрібно створювати належні умови для їх реалізації. Й ось тут настає час поговорити про тему Міжнародного дня прав людини-2020 – її проголошено так: “Більш ефективне відновлення за дотримання прав людини”. Вона відображає тривогу світової спільноти про те, що уряди країн по всьому світу в ході пандемії COVID-19 можуть удаватися до обмежень прав людини, які в подальшому не будуть зняті. Щоб переконатися у серйозності цієї загрози, достатньо ознайомитися, наприклад, із статистикою про зростання рівня домашнього насильства в Україні в період карантину. Вийшло так, що наша країна виявилася неготовою захищати права його жертв, наприклад, притулки для них у багатьох регіонах виявилися фактично недоступними.

На початку 2017 року на сайті ООН було розміщено ілюстровану версію тексту Загальної декларації прав людини, тут можна переглянути її англійською та іншими офіційними мовами ООН. Переклад тексту документу українською доступний тут. Запрошуємо до БІБЛІОТЕКИ, щоб дізнатися більше про права людини та зусилля з їх дотримання на всіх рівнях – від місцевого до глобального.

Права людини [Текст] : підруч. для 10-11 кл. загальноосвіт. шк., ліцеїв та гімназій. – Київ : Право, 1997. – 225 с. 

Допис проілюстровано історичним фото: керівниця робочої групи з підготовки Загальної декларації прав людини Елеонора Рузвельт тримає в руках віддрукований текст документу. Джерело: Українська Вікіпедія

Категорії: Без категорії

Повєткін Євген

ЦБ ім. Тараса Шевченка для дітей м. Києва, бібліотекар (з 2017 р.), 46 років. За освітою філолог, випускник Бердянського педуніверситету (1997 р.) і магістерського курсу з історії, теорії літератури та компаративістики НаУКМА (2000 р.)

Easysoftonic
EnglishFrenchGermanItalianUkrainian