На перший погляд, Міжнародний день грамотності (International literacy day) – пам’ятна дата із переліку ООН та ЮНЕСКО, яка щорічно відмічається 8 вересня, є своєрідним відлунням ХІХ або принаймні першої половини ХХ століття. Масова грамотність, тобто базове вміння читати, писати, виконувати нескладні арифметичні дії, в наші дні видається давно досягнутою.
В Україні, як і в переважній більшості країн світу, грамотність формується ще в період молодшого шкільного віку. Регулярні щоденні заняття із шкільними вчителями, продумані й поетапні навчальні програми, ігрові й творчі завдання, можливість одразу використовувати здобуті вміння й навички – надзвичайно ефективний освітній стандарт, який у наші дні став практично загальноприйнятим і повсюдним. А між тим жорсткі обмеження, зумовлені пандемією COVID-19, а також великі соціальні та гуманітарні потрясіння, які ми спостерігаємо тепер у ході зміни влади в Афганістані, демонструють, наскільки крихкою насправді є масова грамотність, наскільки великих постійних та енергійних зусиль вона потребувала й потребує надалі.
Упродовж 2020-2021 років через пандемію неодноразово припинялися заняття у школах. Власне, для молодшої школи, в системі якої якраз і формується базова грамотність, такі обмеження є дуже чутливими. Щоб мінімізувати небажані наслідки, розпочалося масове використання дистанційного формату. Втім, дуже швидко виявилося, що для учнів і шкіл у дуже багатьох країнах налагодити дистанційне навчання виявилося складно. Передусім, звісно, дошкуляв брак електронних пристроїв – комп’ютерів та планшетів, адже смартфони часть виявлялися недостатньо ефективними. Але лише цим перешкоди для навчання в умовах падемії не вичерпуються.
Парадоксально, що пандемія COVID-19 і пов’язана з нею цифрова нерівність примусили переосмислити й розширити наші уявлення про грамотність, що походять з минулого. Адже для того, щоб навчити дітей читати й писати, їм уже потрібно засвоїти основи комп’ютерної грамотності: від уміння ввімкнути та використати свої електронні пристрої – до розуміння, як працюють, скажімо, програми для відеоконференцій. Важливою в наші дні є також медійна та інформаційна грамотність, які в дуже багатьох випадках рятують життя – адже фейки та неправда про здоров’я та медицину можуть бути дуже небезпечними. Не обійтися нині й без фінансової грамотності – уміння керувати особистими коштами та базового розуміння економічних процесів. Відтак грамотність – вже не просто володіння письмовим мовленням та лічбою, це оволодіння всіма інформаційними навичками, необхідними для подальшого навчання і повсякденного життя.
Історичний досвід минулого яскраво засвідчив – грамотна нація завжди має перевагу над неписьменними сусідами. Масова грамотність козацької та гетьманської України XVII – ХVIII століть, зафіксована, зокрема, у подорожніх нотатках французького інженера Гійома Левассера де Бонплана, потрібна була не тільки для читання Псалтиря під час богослужінь, а й, скажімо, для успішного ведення торгівлі, для ефективної розвідки та доброго командування військами. У березні 2018 під час зустрічі з науковою співробітницею Національного музею ім. Тараса Шевченка Галиною Мрозек ми дізналися про відлагоджені й закріплені традицією звичаї українського шкільництва, завдяки яким ще в XVII столітті письменність набула великого поширення і серед чоловіків, і серед жінок. На зламі ХІХ та ХХ століть, коли постали нові вимоги щодо грамотності та національної самосвідомості українців, знайшлися й нові ентузіасти шкільництва, зокрема Софія Русова та Марійка Підгірянка (Марія Ленерт). Їхніми стараннями українська початкова шкільна освіта перейшла на майже сучасний формат – з розподілом учнів на класи, з уроками, перервами, домашніми завданнями та позакласними заняттями. У радянський час – у період 50-70 років – немало для розвитку української початкової школи зробив відомий педагог Василь Сухомлинський. В наші дні відбувається новий етап модернізації шкільної освіти, який офіційно так і називається – Нова українська школа.
Заради досягнення будь-яких масштабних цілей потрібне і тактичне, і стратегічне мислення, й досягнення та підтримання масової грамотності – не виняток. Безпосереднє навчання читанню й письму за шкільними партами є вирішенням тактичного завдання – відкрити доступ до подальшого навчального матеріалу. Роль нашої культурної установи, БІБЛІОТЕКИ, є стратегічною – сформувати мотивацію та навички шукати та обробляти інформації шляхом самоосвіти. Адже попри безмежні можливості нових освітніх мультимедійних технологій, ніщо й ніколи не замінить самостійне читання книжок 🙂
Джерело зображення: unesco.org