Сьогоднішня дата, 22 січня, двічі пам’ятна в історії української революції. Про Четвертий універсал Центральної ради, який 101 рік тому вперше проголосив Незалежність України, #БІБЛІОТЕКА вже писала в своєму блозі. Сьогодні відзначаємо століття ще однієї знаменної події – урочистого проголошення Акту Злуки УНР та ЗУНР на Софійському майдані в Києві.
Фабула Злуки Наддніпрянської та Наддністрянської України охоплює всього три дати і три локації. 1 грудня 1918 року на коліях залізничної станції Фастів на Київщині було підписано попередній договір, який 3 січня 1919 року затвердили на Українські національній раді в Станіславі (тепер Івано-Франківську), а тоді Акт Злуки 22 січня 1919 року було проголошено на Софійському майдані.
Історики, що нині коментують 100-річчя виголошення Акту Злуки, наголошують на символічному, а не реальному значенні цієї події. Мовляв, насправді об’єднання українських земель не відбулося, та й сам Акт Злуки був денонсований урядом ЗУНР менше ніж через рік. Однак увесь хід історії України ХХ віку доводить – це була не тільки належно організована й проведена державна публічна церемонія (а її режисером був сам Микола Садовський), а таки значуща подія. Вийшло так, що календарний збіг обох дат 22 січня 1918 та 1919 року визначив дороговкази Незалежності та Соборності, досягнуті лише наприкінці століття – 24 серпня 1991 року.
Щодо урочистостей 22 січня 1919 року є щонайменше один цікавий факт. Нині не так часто згадується про те, що офіційну делегацію Західної України очолював не хто інший, як Василь Стефаник, автор новел “Новина” та “Камінний хрест”. В цьому немає нічого дивного – Стефаник ще з часів Австро-Угорщини будував не тільки літературну, а й політичну кар’єру, був парламентарієм та публіцистом. Таким чином, рівно сто років на Софійському майдані зустрілися два найяскравіші письменники і водночас політики обох частин України – Володимир Винниченко й Василь Стефаник.
Втім, боротьба за Незалежність і Соборність України – це не тільки столітній ювілей Української революції, а й події відносно недавні. П’ять років тому в літописі Революції Гідності з’явилися перші трагічні сторінки – 22 січня 2014 року в сутичках на вулиці Грушевського загинули перші з Небесної сотні – Михайло Жизнєвський та Сергій Нігоян. Тоді вперше з 1991 року найголовніші цінності української Незалежності, до передусім належать особиста та громадянська свобода, виявилися під загрозою, за них потрібно було заплатити життям. І українська громада досі в неоплатному боргу перед обома загиблими хлопцями…