Всесвітній день книги та авторського права, який щороку відзначається 23 квітня, спочатку був запроваджений як день пам’яті двох чи не найвідоміших письменників у світі – Вільяма Шекспіра та Мігеля Сервантеса. Обидва вони померли 23 квітня 1616 року, причому насправді це не була одна й та сама дата. В Іспанії на той час уже був запроваджений грегоріанський календар, яким нині користується увесь західний світ, Англія перейшла на нього лишень у ХVIII столітті. Тобто справжня дата смерті Вільяма Шекспіра – на десять днів пізніше, 3 травня.
Авторського права, про яке згадується в офіційній назві пам’ятного дня 23 квітня, на початку XVII століття не існувало зовсім. Цікаво, що й Вільям Шекспір, й Мігель Сервантес дуже постраждали від порушення своїх авторських прав. І якщо Сервантес ще встиг виправити становище, написавши й надрукувавши продовження свого “Дон Кіхота” замість невідомих авторів літературного контрафакту, то з Вільямом Шекспіром усе складніше. Досі достеменно невідомо, кому насправді належав рукопис сонетів, викрадений тогочасними видавцями-піратами й виданий 1609 року під назвою Shakespeare’s sonnets. Вчені-літературознавці з’ясовують питання справжнього авторства творів Шекспіра вже не перше століття, і загадок, пов’язаних із іменем легендарного англійця, вистачить ще дуже надовго.
Що ж до сонетів, то нинішні їх читачі змушені задовольнятися туманними натяками на сюжетні події. Якраз той випадок, коли загадки хвилюють і змушують працювати уяву. Ким були ліричні адресати цих віршів, хто той друг і та смуглява коханка, про яких ідеться? До того ж зовсім невідомо, в якому порядку мають іти сонети за авторським задумом і чи були ще сонети крім тих 154, які збереглися?
Втім, загадки й містифікації – це ще далеко не все, чим шекспірівські сонети приваблюють нині. До того часу західноєвропейська лірика була під жорстким диктатом вимог жанру та “високого стилю”, в ній чимало умовностей. Сонети Шекспіра наче й не порушують високого стилю, але дають змогу втілювати в довершеній формі справжні, а не церемонні почуття. Компактність поетичного висловлювання за формулою 4+4+4+2 завжди актуальна: авторові необхідно вкластися з розвитком теми в дванадцять рядків трьох чотиривіршів, залишивши останні два для яскравого, часто афористичного завершення.
Шекспірівські сонети різні за емоційним забарвленням, однак якщо їх читати за усталеним традиційним порядком з самого початку, вони можуть спрацювати як своєрідний поетичний антидепресант. Закохатися, висловити щире захопленням ким- або чим-небудь або дружні почуття – це просто і не вимагає жодних виснажливих сумнівів і гризот.
Ця особливість сонетів вимагає від перекладачів неабиякої майстерності. Жодного натяку на “вимучену” риму чи зламаний ритм, на банальність потрактування образності – інакше не спрацює. Історія перекладів сонетів Шекспіра українською починається з Пантелеймона Куліша та Івана Франка. Чи не найбільш еталонним україномовним текстом сонетів Шекспіра вважається переклад, що вийшов з-під пера Дмитра Павличка. Натомість БІБЛІОТЕКА після завершення карантину запрошує взяти на свій формуляр доробок української перекладацької школи в США – сонети Шекспіра у перекладі Остапа Тарнавського.
Шекспір, Вільям. Сонети [Текст] / пер. з англ. О. Тарнавський ; слово про переклад. М. Тарнавської. – Філадельфія : Мости, 1997. – 321 с.