Вересень за юліанським календарем, або за старим стилем, починався з дня святого Семена Стовпника. А ще Православна церква називає дату 1(14) вересня новоліттям, або індиктом – днем, від якого починається нове річне коло великих двунадесятих свят.
Втім, у киян аж до кінця ХІХ століття була ще одна яскрава асоціація з Семеновим днем – стародавній обряд “весілля свічки”. В етнографічному нарисі Олекси Воропая “Звичаї нашого народу” розповідається про своєрідний карнавал вогнів, який щороку відбувався на самому початку вересня на київських ярмарках, про ляльку або навіть парубка, що ходив базарними рядами у костюмі Свічки. А один з найцікавіших українських митців ХХ століття, драматург Іван Кочерга у 1930 році написав драму “Свіччине весілля”, в якій розказав читачам, а згодом і глядачам дещо про цехові звичаї, литовське панування та Маґдебурське право, а також про те, як виглядав Київ на рубежі ХV – XVI століть. Обряд “весілля свічки” він кладе в основу сюжету, додавши драматизму та сплітаючи в єдине ціле із середньовічними цеховими традиціями, притаманними київським ремісничим братствам.
“Весілля свічки” походить з язичницьких часів, воно означало “занесення” вогню до хати після того, як навесні його було “винесено” надвір. Між іншим, відголоски стародавніх обрядів із свічками живі й досі, найяскравіший з них – звичай приносити з храму запалену свічку на Страстний Четвер. Іван Кочерга розповідає про задокументовану в грамотах литовських князів 1494 та 1506 років цілковиту заборону засвічувати свічки у темну пору, що була запроваджена київськими воєводами, аби нібито запобігти пожежам. Насправді це був наступ на права ремісників, свавільне намагання стягувати з них штрафи або новий податок. Боротьба за відновлення справедливості у зображенні Івана Кочерги нагадувала про традицію народних виступів і повстань в Україні, що потім втілилася у козацтві та Запорізькій Січі. Аналогія між протестною ходою із свічками та відомими кадрами з Майдану, заповненого ліхтариками мобільних телефонів, напрошується немов сама собою…
Сучасні кияни будуть здивовані, коли дізнаються, що у XV – XVI століттях найбільш знакові архітектурні пам’ятки стародавнього Києва – Софійський та Михайлівський собори – знаходилися фактично за межами міста й були в занедбаному стані. Київ того часу був зовсім невеликим за територією, він складався із замку на пагорбі поруч з теперішнім Андріївським узвозом, що дістав назву Замкової гори, та міщанської та ремісничої забудови на Подолі, що простягалася лише до Щекавиці. Події, які описує Іван Кочерга у “Свіччиному весіллі”, відбуваються в околицях нинішніх Контрактової площі та Житнього ринку. Упродовж щонайменше трьох століть саме тут знаходився центр Києва, його ярмарковий майдан та магістрат. Хоча сам звичай “весілля свічки” не дожив до наших днів, з легкої руки Івана Кочерги тепер це одна з найяскравіших легенд, що розповідають про період середньовіччя в нашому місті.
Воропай, Олекса.
Звичаї нашого народу [Текст] : етнограф. нарис. – К. : Велес, 2009. – 431 с.
Кочерга, Іван Антонович.
Вибрані твори [Текст] / передм. О. Бондарєвої. – К. : Сакцент Плюс, 2005. – 478 с.