Поезія покоління шістдесятників, попри тематичну та стилістичну різноманітність, демонструє, як творчість може вийти далеко за межі інтимних, індивідуальних вимірів. В умовах радянської дійсності поетові доводилося змагатися з радянською системою, аби знайти шлях до свого читача. Доступ до офіційних каналів спілкування з публікою в 60-ті, 70-ті й значною мірою у 80-ті означав згоду на тотальний контроль та цензуру. Хто не хотів миритися з цим, торував стежку до самвидаву, передавав твори на Захід і ставав політв’язнем. Ще хтось йшов у внутрішню творчу еміграцію або писав у шухляду.
Сергій Євдоченко розказує про Леся Танюка та про інших шістдесятників
Наше сьогодення вже неможливо уявити без поетичних рядків таких гигантів , як Василь Симоненко, Ліна Костенко, Микола Вінграновський, Василь Стус, Іван Драч. Але всі вони – не випадкові постаті, а частина потужного громадського та мистецького руху.
20 вересня #БІБЛІОТЕКА спільно з громадською ініціативою “Знай наших!” провела вечір поезії шістдесятників “Воля у спадок”. Формат заходу був доволі традиційним – спочатку лекція, потім короткі біографічні довідки та читання віршів. Так, це дещо нагадувало шкільний урок, але в ньому були музично-концертні вставки – виступи колективів “Лїс” та “Незабуті”. Музичні номери переважно базувалися на поезії шістдесятників.
На сцені – акустичний гурт “ЛЇС”
Суміш електричного та народно-пісенного саунду у виконанні гурту “Незабуті”
Втім, лекція Сергія Євдоченка була інформативною. Приміром, для автора цих рядків було новиною почути про Клуб творчої молоді у Жовтневому палаці в Києві, що проіснував з 1960 до 1964 року. Скориставшись шпариною в офіційній компартійній ідеології, молодий на той час драматург Лесь Танюк запустив на шістдесятницькі орбіти практично усі згадані вище знакові імена цього руху – приблизно так, як у той-таки час запускав космонавтів Сергій Корольов 🙂
Ще один бонус – фотоекскурсія до музею ГУЛАГу в селищі Кучине на Уралі, Пермський край Росії. Експозиції, з якою знайомили показані кадри, насправді вже не існує – російська влада в своєму прагненні виправдати сталінізм переформатувала музей, присятивши його не жертвам репресій, а їхнім катам-тюремникам. На щастя, залишилися люди, в тому числі в Росії, незгодні з таким зухвалим поверненням сталінізму й вірні ідеалам шістдесятництва.
Попри те, що хронометраж і формат заходу не дозволив освоїти заявлений обсяг теми:), досвід його підготовки та проведення є дуже цінним. Все ж бо він засвідчив, що поетичні та філософські здобутки шістдесятників потрібні нині не тільки самим шістдесятникам.