Коли поезія більша за вірші. Вечір поезії шістдесятників від громадської ініціативи "Знай наших"

Поезія покоління шістдесятників, попри тематичну та стилістичну різноманітність, демонструє, як творчість може вийти далеко за межі інтимних, індивідуальних вимірів. В умовах радянської дійсності поетові доводилося змагатися з радянською системою, аби знайти шлях до свого читача. Доступ до офіційних каналів спілкування з публікою в 60-ті, 70-ті й значною мірою у 80-ті означав згоду на тотальний контроль та цензуру. Хто не хотів миритися з цим, торував стежку до самвидаву, передавав твори на Захід і ставав політв’язнем. Ще хтось йшов у внутрішню творчу еміграцію або писав у шухляду.

Сергій Євдоченко розказує про Леся Танюка та про інших шістдесятників

Наше сьогодення вже неможливо уявити без поетичних рядків таких гигантів , як Василь Симоненко, Ліна Костенко, Микола Вінграновський, Василь Стус, Іван Драч. Але всі вони – не випадкові постаті, а частина потужного громадського та мистецького руху.

20 вересня #БІБЛІОТЕКА спільно з громадською ініціативою “Знай наших!” провела вечір поезії шістдесятників “Воля у спадок”. Формат заходу був доволі традиційним – спочатку лекція, потім короткі біографічні довідки та читання віршів. Так, це дещо нагадувало шкільний урок, але в ньому були музично-концертні вставки – виступи колективів “Лїс” та “Незабуті”. Музичні номери переважно базувалися на поезії шістдесятників.

На сцені – акустичний гурт “ЛЇС”
Суміш електричного та народно-пісенного саунду у виконанні гурту “Незабуті”

Втім, лекція Сергія Євдоченка була інформативною.  Приміром, для автора цих рядків було новиною почути про Клуб творчої молоді у Жовтневому палаці в Києві, що проіснував з 1960 до 1964 року. Скориставшись шпариною в офіційній компартійній ідеології, молодий на той час драматург Лесь Танюк запустив на шістдесятницькі орбіти практично усі згадані вище знакові імена цього руху – приблизно так, як у той-таки час запускав космонавтів Сергій Корольов 🙂

Ще один бонус – фотоекскурсія до музею ГУЛАГу в селищі Кучине на Уралі, Пермський край Росії. Експозиції, з якою знайомили показані кадри, насправді вже не існує – російська влада в своєму прагненні виправдати сталінізм переформатувала музей, присятивши його не жертвам репресій, а їхнім катам-тюремникам. На щастя, залишилися люди, в тому числі  в Росії, незгодні з таким зухвалим поверненням сталінізму й вірні ідеалам шістдесятництва.

Попри те, що хронометраж і формат заходу не дозволив освоїти заявлений обсяг теми:),  досвід його підготовки та проведення є дуже цінним. Все ж бо він засвідчив, що поетичні та філософські здобутки шістдесятників потрібні нині не тільки самим шістдесятникам.

 

Leave a reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *