Вже минуло 78 років від чорного понеділка 29 вересня 1941 року, однієї з найтрагічніших дат в історії Києва. Цього дня нацисти почали страти масові страти людей на тодішній київській околиці – в урочищі Бабин Яр поблизу сучасної станції метро Дорогожичі. Про те, як належить тепер сприймати, розуміти й оцінювати нацистський терор та якою має бути наша данина пам’яті жертвам Бабиного Яру, ми говорили з дослідницею, історикинею, науковою співробітницею Національного музею історії України Тамарою Куцаєвою. Поки в бібліотечному просторі Події/Events триває ремонт, зустріч проходила в стінах ліцею № 142 неподалік від БІБЛІОТЕКИ.
Пані Тамара впродовж годинної лекції продемонструвала, що для вдумливого дослідника історії немає незначущих дрібниць, а також те, що емоції суму, обурення та співпереживання можуть не заважати, а навпаки, допомагати глибше зрозуміти суть історичної події та її уроки. На одному з перших слайдів з мультимедійної презентації ми побачили аерофотознімок місцевості Бабин яр ще до початку Другої світової війни. Топографічна цікавинка – розгалужена система глибочезних (до 50 метрів) ярів, що тяглися вглиб київських пагорбів на кілька кілометрів, перетворилася в роки німецької окупації в справжнє пекло. Жах, з яким тут зіткнулося людство у вересні 1941-го, тепер закріплено не тільки в українській, а в усіх мовах світу: вже не Бабин яр, а Бабин Яр, Бабий Яр, Babyn Yar – саме так, обидва слова з великої літери та без перекладу на всіх світових мовах.
В масовій свідомості трагедія Бабиного Яру нині часто сприймається як передусім трагедія єврейського народу. Й хоча фактично єврейська громада Києва зазнала найбільш чисельних втрат, терор у Бабиному Яру спрямований не тільки проти євреїв, ромів, військовополонених, українських підпільників, пацієнтів психлікарень та інших вразливих категорій, але й проти людства і людяності загалом. В будь-якій державі, яка практикує агресію та масові вбивства як політичний та соціальний інструмент, кожна людина може потенційно стати жертвою.
Пам’ять про Бабин Яр неможливо вмістити тільки в оплакування його жертв. Ми прослухали пісню-реквієм “Колискова Бабиного Яру” у виконанні Нехами Лівшиць (муз.: Рівка Боярська, текст: Шике Дріз). Нікому не треба переживати заново трагічний досвід, про який вона розповідає – не тільки втрата власного життя, але й знищення всіх близьких навколо, включно з маленькими дітьми… Але пам’ятати про це потрібно всім, щоб не потрапляти в пастку нових людиноненависницьких ідеологій.
Якщо ми нині говоримо про вписування української історії Другої світової війни в загальноєвропейських контекст, то епізод терору в Бабиному Яру буде одним з найяскравіших прикладів. З одного боку, цілковита суголосність сучасній європейській історичній науці з її фокусом на долі кожної окремої особистості, а з іншого – протиріччя радянській ідеології, яка мислить категоріями держави та комуністичної партії. Замовчування пам’яті про Бабин Яр у добу СРСР було зовсім невипадковим…
Тема пам’яті про Бабин Яр та його мучеників є невичерпною, тому запрошуємо також переглянути матеріали про попередні тематичні події БІБЛІОТЕКИ:
Від самотніх голосів до повноти правди про Бабин Яр. Історико-літературна зустріч “Чому нас вчить Бабин Яр? (2018)
Зустріч з координаторкою Фонду Шоа в Україні Анастасією Ленчовською (2017)
Зустріч-роздум “Бабин Яр. Згадуємо й молимось” (2016)
Історикиня Тамара Куцаєва та ведуча заходу Олександра Панченко 
Переклад слів пісні “Колискова Бабиного Яру” 
Текст історичного документу – сумнозвісного оголошення про збір єврейського населення Києва – не були обізнані з назвами київських вулиць 
Несмішна карікатура на Гітлера та Сталіна, які разом крокують Європою. В СРСР не зробили нічого, щоб попередити єврейське населення про небезпеку нацистського терору 
Статистика жертв Бабиного Яру говорить про потенційну загрозу будь-якій людині – надто багато в ній “невідомих осіб” 