Сьогодні Україна згадує про один з центральних епізодів нинішньої російсько-української війни – битву за Донецький аеропорт. Без перебільшення це одна з найбільш героїчних та трагічних подій, очевидцями якої усім нам судилося стати.
“Без авіації не може бути демократії. Літаки – це основа громадянського суспільства,” – сказав Ернст, один із персонажів культового роману нашого десятиліття – “Ворошиловград” Сергія Жадана. Далекого 2010 року, коли ця книга вперше побачила світ, ці слова здавалися просто пафосною п’яною балаканиною, а історія про його оборону решток аеропорту від свавільних нападників, яких Жадан умовно назвав “кукурузниками”, – лише ґротескною вигадкою. Однак минуло менше чотирьох років, і химерне пророцтво Ернста збулося. Українським воїнам та добровольцям, серед яких є чимало фанатів Сергія Жадана, довелося із зброєю в руках битися не тільки за Донецький і Луганський аеропорти, не тільки за право вільно подорожувати світом на літаках і за решту людських і громадянських прав. Несподівано довелося стояти насмерть за такі майже буденні речі, як свобода, Батьківщина і людська гідність.
В знайомій усім з дитинства казці Змій запитує Котигорошка – будемо битися чи миритися? Його відповідь, як і відповідь воїнів-кіборгів, була однозначною – примирення із злом бути не може. І хоча історики та військові експерти нині сумніваються, чи було аж так доцільно і виправдано так довго і з такими жертвами триматися за ДАП, який на той момент фактично став руїнами, незаперечне одне – із злом, із агресором неодмінно доведеться запекло воювати. Навіть усвідомлюючи те, що бетон, який поки що дає захист від ворожих куль та снарядів, може не витримати…
Тема оборони Донецького аеропорту та воїнів-кіборгів досі болить Україні. Однак у цієї історії обов’язково має бути продовження. Чудове українське місто Донецьк, яким автор цих рядків його знав до війни, заслуговує на кращі дні – по завершенні нинішніх сутінків окупації.
