14 січня – 85 років від дня народження поета та письменника Євгена Гуцала
Доля Євгена Пилиповича Гуцала сповнена неймовірних поворотів. Після закінчення школи йому не пощастило вступити до омріяного вишу – Київського університету ім. Тараса Шевченка – на факультет журналістики. До того ж було страшенно образливо, що його завалили на вступному екзамені з одного з найулюбленіших його шкільних предметів – з географії (!) Проте, ставши восени 1955 року студентом менш престижного й провінційного, здавалося б, Ніжинського педінституту, він отримав від долі несподіваний джек-пот. Його викладачем і першим літературним наставником став тоді ще молодий аспірант Дмитро Наливайко, який потім став титулованим вченим-академіком, авторитетним фахівцем з французької літератури. Ця зустріч стала визначальною: непохитна впертість молодого літератора-самоука збагатилася академічною мудрістю і розумінням важливості безперервного відточування свого стилю…
Потім, уже після закінчення альма матер у Ніжині, у житті Євгена Гуцала трапилася ще дві зустрічі, кожна з яких теж дуже нагадує казковий виграш у лотерею. Він тоді саме шукав роботи і просто з вулиці – без жодних рекомендацій і попередніх домовленостей! – зайшов до кабінету головного редактора “Літературної газети” Павла Загребельного. Виявилося, що Павло Архипович уже запримітив двадцятичотирирічного письменника за публікацією в одній з обласних газет, і одразу несподівано запропонував: “Виходь [на роботу] післязавтра”. А завдяки письменникові Миколі Руденку він дебютував із своїми чотирма оповіданнями у журналі “Дніпро”…
“Досить мучити дітей біографіями!” – стверджує мистецько-освітня ініціатива “Живі письменники”. Тому настає час перейти від протокольних даних про письменницький дебют Євгена Гуцала до історії про… червону пасту. Так от, коли його взяли на роботу в “Літературну газету”, то поселили в одній кімнаті з поетом та кіносценаристом Іваном Драчем. Так почалася багаторічна дружба між ними. Й от зовсім нещодавно знайшлася підбірка листів Євгена Гуцала, написана до Івана Драча червоною пастою. Що це за прикол такий у них був?
У 1962 році їм обом пощастило побувати у Франції у складі делегації молодих письменників. На згадку про ту дивовижну поїздку в них лишилися фотографії на Монмартрі й ті самі знайомі усім сучасним школярам кулькові ручки з червоною пастою. В СРСР тоді учні повсякчас ризикували забруднити руки, одяг і зошити чорнилом, користуючись страшенно незручними чорнильницями. Отож кулькова ручка, та ще й червона була неймовірною дивиною. І обоє письменників, які вже на той час мали по дебютній книжці, тішилися як діти, пишучи ці листи одне одному 🙂
Натомість сучасним п’ятикласникам шкільна програма з літератури пропонує “доросле” оповідання Євгена Гуцала “Лось”. Очевидно, її автори забули про різницю, яка існує між оповіданням ПРО дітей та оповіданням ДЛЯ дітей. Важко прищепити любов до творчості письменника, даючи учням середніх класів твір з настільки психологічно травматичним фіналом. І це при тому, що в доробку Євгена Пилиповича є багато чудових саме дитячих оповідань. Втім, ситуація тут не безнадійна, й один з можливих способів “розрулити” її – познайомити дітей з таким популярним серед дорослих поняттям, як корупція. Адже дядько Шпичак, який застрелив тварину, щойно так драматичну врятовану хлопцями, поводиться як корупціонер: вдається до підкупу й шантажу, наївно пропонуючи їм хабар – м’ясо та роги. Його вчинок вражає глибиною своєї потворності й ганебності, але хлопці мають, що йому протиставити. Те, що вони не спокусилися й не злякалися, а одразу пішли до дирекції заповідника, дає надію, що в Україні колись усе-таки виросте покоління, нетерпиме до корупції, навіть у дрібницях…
Але годі про сумне. Сьогодні ж свято – Василя, Новий рік (за старим стилем). А у чудовій збірці Євгена Гуцала “Зайці в полі варять борщ” як на те знайшовся ось такий віршик:
Сію, сію, засіваю Сію, сію, засіваю, господаря викликаю! Дайте, дайте хлібчика Для малого кібчика для кібчика-кобчика — веселого хлопчика. Сію, сію, засіваю, господаря викликаю: Дайте каші в горщику для хлопчика-горобчика, а також горобчику дайте ще і борщику. Сію, сію, засіваю, господаря викликаю: Дайте масла грудочку снігуру й снігурочці, і рябенькій курочці також дайте грудочку. Сію, сію, засіваю, господаря викликаю: Дайте лисці-лисочці киселю у мисочці, а вовчику-братику дайте шоколадку!
БІБЛІОТЕКА запрошує читати дитячі й дорослі книжки Євгена Гуцала. Також існує прекрасний документальний фільм режисера Василя Вітра “Куди біжить дорога” з циклу “Гра долі”:
Гуцало, Є. П.
Зайці в полі варять борщ [Текст] / упоряд. Л. Ворониної ; худож. О. Кваша. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2020. – 39 с.
Гуцало, Євген
Таке страшне, таке солодке життя. К.: Темпора, 2014. – 688 с.