На війнах попередніх епох бійці не мали іншого вибору, окрім як обірвати всі зв’язки з близькими й рідним і жити майже виключно в реальності походів і битв. Солдатські листи, які пройшли багато рук і перевірку цензурою, зовсім не те саме, що й повідомлення в сучасних онлайн-месенджерах. Нинішні бійці, на відміну від попередніх поколінь, мають значно більше можливостей провести хвилини перепочинку або й затишшя на передовій із своїми близькими. Максим Петренко відтак прагне показати багатошарову реальність сучасної війни на Донбасі, яка охоплює не тільки власне бойові дії та повідомлення про них у новинах, але й усе сказане, почуте, написане й прочитане в месенджерах та соцмережах. Коли автор описує гарячі червневі дні 2014-го поблизу Слов’янська, він згадує не тільки дошкульну спрагу й голод (їжу та воду потрібно було підвозити БТРом), але й відсутність мобільного зв’язку. І назва книжки, і малюнок на обкладинці відсилають до вечірніх сеансів спілкування телефоном та в соцмережах.

Максим Петренко розказав про те, що уявлення нинішніх бійців про війну часто ґрунтуються на комп’ютерних іграх на зразок Warcraft. Щоб проілюструвати це, він показав присутнім один із метальних ножів-заточок, знайдених на покинутій базі проросійських бойовиків під Слов’янськом. Виточуючи із смуги металу ці ножі, ті хлопці уявляли себе бозна-якими героями-спецпризначенцями, хоча насправді виготовлена ними зброя годилася тільки для боротьби з нудьгою від одноманітних буднів на власній базі.

Пан Максим показав також інший “сувенір” з війни – посічений осколками магазин АКМ, на згадку не про уявні перемоги, а про реальну небезпеку. А також на знак прощання з ілюзією того, що на війні ти можеш керувати своєю долею. Найчастіше доводиться змирятися з обставинами, якими б паскудними вони не були. Пан Максим розповів, як на полі бою він устиг примиритися навіть із власною смертю…

Раніше, у гарячі дні 2014-го, кожна людина у військовій формі була об’єктом загальної уваги, з воїнами розмовляли – хтось підбадьорював, хтось емоційно запитував – коли то все скінчиться? Тепер українське суспільство дізналося про війну дещо більше й не чекає завершення війни безпосередньо від наших військовослужбовців. Тим не менше, увага до війни та людей, які боронили й нині боронять нашу землю, досі необхідна. Досвід, отриманий на полі бою, дуже відрізняється від цивільного життя, але добра новина в тому, що ним також можна поділитися. Щоб зануритися в нього, достатньо прочитати книжку “Спокійної ночі” Максима Петренка – незабаром вона вже буде на полицях БІБЛІОТЕКИ. Будьмо ближчими до наших захисників!

Категорії: Без категорії

Повєткін Євген

ЦБ ім. Тараса Шевченка для дітей м. Києва, бібліотекар (з 2017 р.), 46 років. За освітою філолог, випускник Бердянського педуніверситету (1997 р.) і магістерського курсу з історії, теорії літератури та компаративістики НаУКМА (2000 р.)

Easysoftonic
EnglishFrenchGermanItalianUkrainian