Щороку в останню суботу листопада в України та в усьому світі вшановується пам’ять масового штучного голоду 1921-1923-го, 1932-1933-го та 1946-1947-го років. За штучним голодом 1932-1933 років також офіційно закріплено назву Голодомор. Це слово прийшло в усі мови світу, в тому числі й в українську, з чеської – вперше воно було вжито за гарячими слідами події, 17 серпня 1933 року, у часописі «Večernı́k P.L.» Докладніше про слово “Голодомор” та його чеське походження – у статті історика Ярослава Грицака Хто і коли вперше вжив слово «Голодомор»? У науковому середовищі в різний час використовувалися й інші назви, наприклад, калька із слова в тогочасних звітах німецьких дипломатів Hungerkatastrophe – “голодова катастрофа”, а також штучний голод, терор голодом тощо. Формування та утвердження наукової термінології, яка б вичерпно описувала більшовицькі практики масового штучного голоду, триває й досі.

Всі три епізоди масового штучного голоду на території України в ХХ столітті повністю підпадають під класифікацію актів геноциду. Щодо Голодомору 1932-1933 року таку класифікацію вперше зробили американські історики Роберт Конквест та Джеймс Мейс. У 2006 році Голодомор був визнаний геноцидом українського народу спеціальним рішенням Верховної Ради. Нині Голодомор попри дипломатичну протидію та відвертий шантаж Російської Федерації офіційно визнаний актом геноциду в 17 країнах, ще в більш ніж десяти країнах він був визнаний злочином проти людства й людяності.

Цього року виповнюється 100 років від початку першого з трьох епізодів масового штучного голоду – у 1921-1923 роках. Попри те, що цей масовий голод стався ще до остаточного утвердження диктатури Йосипа Сталіна і почався ще навіть до офіційного створення СРСР, він уже продемонстрував майже всі людиноненависницькі практики, притаманні теророві голодом у ХХ столітті:

  • Нереалістичні плани хлібозаготівель, які належало виконати за будь-яку ціну
  • Постачання награбованого продовольства до великих міст та інших пріоритетних територій в Росії, а також на експорт
  • Широке залучення міліції, армії та каральних спецслужб до придушення спротиву
  • Паралельне проведення масових політичних репресій та вбивств
  • Повна заборона вільної торгівлі продовольством з покаранням порушників
  • Експропріація цінних речей та дорогоцінних металів в обмін на продовольство через мережу валютних магазинів “Торгсин” (скорочення від російського “торговля с иностранцами)
  • Інформаційна блокада, перешкоди для міжнародної гуманітарної допомоги
  • Обмеження свободи пересування
  • Тотальна зневага до людської гідності жертв та пам’яті про загиблих .

Докладніше про масовий штучний голод 1921-1923 років – у лекції кандидата історичних наук, заступника директора Інституту дослідження Голодомору Національного музею Голодомору-геноциду Івана Петренка на Youtube-каналі “Історія без міфів”.

Під час власне Голодомору, тобто масового штучного голоду 1932-1933 року, влада СРСР розширила вище наведений список новою, ще більш жахливою людиноненависницькою практикою – відбирання у селян не тільки зерна, але й будь-якого продовольства взагалі, включно із сурогатами, що розпочалося у січні 1933 року. Збережені в архівах документи засвідчують, що таким чином вдалося зібрати лише дуже мізерну кількість зерна, натомість смертність в уражених штучним голодом регіонах після таких реквізицій одразу стрімко збільшилася…

В наші дні історична пам’ять про масовий штучний голод та зокрема Голодомор стала ще одним полем інформаційною війни із країною-агресором – Російською Федерацією, яка всіляко заперечує факти, намагається скомпрометувати історичні джерела та поширює неправдиві або викривлені твердження та наративи. Внаслідок зусиль Росії в нашому інформаційному просторі активно циркулюють міфи, які потребують аналізу та спростування. Одним із них є нейтральне на перший погляд твердження, буцімто Голодомор достатньо добре вивчений сучасною історичною наукою. Насправді ж матеріали, опубліковані на веб-сторінці Національного інституту дослідження Голодомору, засвідчують – наші нинішні знання про цю трагедію ще й досі часто фрагментарні, стереотипні та обмежені. Наприклад, у дослідженні істориків Івана Петренка та Андрія Іванця “Київ у роки Голодомору-геноциду (1932-1933 рр.)” містить чимало невідомих або маловідомих широкому загалові фактів, що доводять – терор голодом був спрямований далеко не тільки проти селян. Його жертвами ставали й містяни, робітники, учителі, службовці, навіть персонал кінофабрики (потім кіностудії ім. О. Довженка), які дуже часто були змушені виживати із шматочком хліба 40-50 грамів на день…

Не варто думати, що катастрофа Голодомору відбувалася виключно в українському селі. «Того року Україна була одним суцільним величезним пеклом», – писав про 1933 рік Марко Царинник, дослідник Голодомору. Якби існувала машина часу, увесь жах того часу можна було б побачити навіть на місці, де нині знаходиться приміщення БІБЛІОТЕКИ. Взимку 1932-1933 року можна було спостерігати, як Брест-Литовським проспектом (так тоді називався проспект Перемоги) пішки та трамваєм (діяла приміська трамвайна лінія до залізничної станції Святошин) добиралися до Києва змучені й виснажені селяни з довколишніх сіл. Мета їхньої нелегкої подорожі – Єврейський базар, або Євбаз на місці нинішньої площі Перемоги, де вони сподівалися виміняти на цінні речі або золоті прикраси, або принаймні випросити, як милостиню, трохи хліба. Зовсім поруч, на території дитячої лікарні Охматдит діяв притулок для дітей-безхатьків, які навесні 1933-го уже йшли туди тисячами, також гнані лютим голодом. Запускати ж у дію нашу уявну машину часу у вестибюлі Центрального залізничного вокзалу (приміщення, збудоване 1927 року, вже тоді існувало) стає невимовно страшно. Досить сказати лишень, що людей, які попри перешкоди і відсутність паспортів (без паспорту квитки на поїзди продавати заборонили якраз в січні 1933-го) зуміли-таки дістатися до Києва залізницею, до міста не пропускали…

Невизнання державою-агресором самого факту Голодомору-геноциду, а також масового штучного голоду 1921-1923 та 1946 – 1947 років є дуже промовистим. У зв’язку з цим усі українські громадяни мають усвідомити раз і назавжди: лише державна Незалежність є дієвим запобіжником проти повторення масового терору, в тому числі й голодом.

Вічна пам’ять загиблим у час Голодомору і масового штучного голоду. Бережімо Україну та її Незалежність!

Джерело зображення: веб-сторінка Національної ради з питань телебачення і радіомовлення

Категорії: Без категорії

Повєткін Євген

ЦБ ім. Тараса Шевченка для дітей м. Києва, бібліотекар (з 2017 р.), 46 років. За освітою філолог, випускник Бердянського педуніверситету (1997 р.) і магістерського курсу з історії, теорії літератури та компаративістики НаУКМА (2000 р.)

Easysoftonic
EnglishFrenchGermanItalianUkrainian