Традиція показувати виставу для найменших читачів БІБЛІОТЕКИ кожного останнього четверга місяця залишилася незмінною. Але завдяки Анастасії Сабадаш у нас з’явилася нагода побачити новий жанр, нову сценографію, нову образну мову. Замість звичної лялькової ширми ми поставили перед нашими глядачами справжній чарівний ліхтар, у світлі якого можна побачити усіх персонажів – діда Андрушка, бабу Марушку, доню Мінку, собачку Хвінку, кицю Варварку й навіть найменшу з усіх мишку Сіроманку. А ще – побачити її, примхливу пані дідусевого городу, що спочатку змушує побігати довкола себе, а потім – повалитися покотом одне на одного. У нашому театрі тіней було одразу три слайди з силуетами Ріпки – від найменшої, як мишка, до найбільшої – як дідова голова або й ще більшої 🙂
Казка про Ріпку – одна з найдавніших, у підручниках з українського фольклору незмінно пишуть про неї як про найвідоміший приклад кумулятивного сюжету – коли спочатку ніби безуспішно повторюються ті чи інші дії, і вже аж тоді, як глядач готовий занудьгувати, все раптом “вистрілює”: Ріпка вискакує із землі, а вся команда, що витягувала її, кумедно валиться одне на одного. Сценографія театру тіней, між іншим, дає змогу візуально “нанизувати” об’єкти та персонажі, формувати яскраві кадри-силуети.
Після завершення вистави на глядачів чекало знайомство з таємницями чарівного ліхтаря та з основами мистецтва силуетів, що оживають. Виявилося, що і в слайдах-силуетах, і в чарівному ліхтарі немає нічого технічно складного. Ось лишень наші теперішні глядачі трохи підростуть і теж долучаться до театрального мистецтва:)
