У БІБЛІОТЕЦІ відкрилася виставка художніх робіт з небувало сильним “вау-ефектом”. Хоча далеко не у всіх представлених 28 роботах є портретна подібність з українськими літераторами, психологічно юні художники щоразу влучають “в яблучко”.
По-перше, наші класики Тарас Шевченко, Микола Гоголь, Леся Українка, Іван Франко належать не тільки минулим і теперішньому поколінням, а майбутнім, у тому числі й тим, хто нині є дитиною. Сьогодні юні творять свої перші портрети літературних класиків і сучасників, а вже за якихось двадцять – сорок років тільки від їхнього покоління залежатиме, чи буде у нас пам’ять про Тараса Шевченка, Івана Франка, Миколу Гоголя, Лесю Українку.
По-друге, виставлені у нас портрети у дивовижний спосіб розкривають важливі та універсальні смисли – водночас і дорослі, і зрозумілі дітям. Іван Франко в образі підлітка у вишиванці та з модною зачіскою. Микола Гоголь у футболці з принтом сонця і місяця – так міг би виглядати логотип “Ночі перед Різдвом” 🙂 Юна Леся Українка після заняття з музики. Тарас Шевченко у веселому танці – “Ой дам лиха закаблукам, закаблукам лиха дам!” Ще раз Тарас Григорович, але вже в образі співака-танцюриста-репера (рік тому у нас у БІБЛІОТЕЦІ Міха Невідомський з друзями переконливо довів, що реп на Шевченкові слова ще й як “чіпляє”).
По-третє, юні художники на виставкових роботах демонструють справжні дива колористики. Навіть на “бунтарському” портреті Тараса Шевченка, на якому його глибокі чорні очі зазирають у вічі негідникам, колорит не похмурий – лише насичений густою передгрозовою блакиттю. А на портреті Миколи Гоголя вишневий рай на хуторі біля Диканьки розлитий у повітрі, від чого воно стає рожевим. Навіть Сергій Жадан, попри те, що на своєму портреті він справляє враження людини, яка не раз бувала в бувальцях бандитських дев’яностих, ніби настроєний не розповідати про якусь безглузду бійку “стінка на стінку”, а пригостити льодяником-барбарискою, по-доброму пожартувати й почати мріяти про якусь нову фантасмагорію безкраїх українських степів. Таке враження теж формується колоритом, який органічно сполучає чорне із зеленим…
На завершення ще раз хочеться повернутися до “вау-ефекту”. Коли споглядаєш роботи виставки “Великі зблизька”, мимоволі починаєш захоплюватися багатством нашої української літератури. Попри художні образи, дуже далекі від академізму, й нестримні трансформації зовнішності класиків, все одно наше сприймання збагачується, а емоції пробуджуються з новою силою. Рецепт розширення свідомості, знайдений керівником студії живопису Палацу дітей та юнацтва Дмитром Дорогостайським, дуже простий – взяти й довіритися задумові юного художника чи художниці, навіть якщо їм всього п’ять або шість років. Побачити результат можна у просторі Аrt/Мистецтво до 6 квітня 2019 року.
