Пам'ятати, щоб вижити. Старшокласники та БІБЛІОТЕКА говорили про історичні уроки Голодомору 1932-1933 років

Пам'ятати, щоб вижити. Старшокласники та БІБЛІОТЕКА говорили про історичні уроки Голодомору 1932-1933 років

У трагедії Голодомору, точніше, голодоморів – за радянський період історії вони тричі відбувалися на території України та на Кубані – є не тільки соціальний, політичний та цивілізаційний вимір. Переживанню пам’яті про жахіття трьох голодних зим і весен, особливо про найбільший за масштабами терор голодом у 1932-1933 році, належить бути глибоко особистим. Хоча б тому, що Голодомор дуже часто, інколи навіть частіше, ніж Друга світова війна, своєю чорною тінню торкнувся доль багатьох родин. Опинитися взимку 1932-1933 років у голодному селі, пережити візит каральної хлібозаготівельної команди до себе додому, а потім щоденну муку голодом та втрату рідних та близьких – вже саме по собі дуже й дуже тяжка психологічна травма. Але для тих, хто вижив тоді, у 1933-му, тортури на цьому далеко не закінчувалися. Людиноненависницький комуністичний режим змушував їх роками мовчати і носити в собі ці незагойні психологічні рани…


Так само, як в історії з розстрілами в Бабиному Яру, виконавцями Голодомору були не якісь жахливі вбивці, не вампіри чи якісь інші демонічні персонажі. Це важко збагнути до кінця, але за останнім мішечком зерна до традиційно багатодітних українських селянських родин приходили ЛЮДИ. Як режимові вдалося завербувати цих людей й змусити/переконати їх переступити всі можливі моральні межі?

Сталінський більшовизм, так само як і гітлерівський нацизм, був наскрізь тоталітарною ідеологією. Вона вимагала від кожної окремої особистості цілковитого підкорення волі вождя, даючи натомість примарне звільнення від відповідальності за злочини. Сучасні історики пишуть про наративи (розповідні логічно структуровані повідомлення), якими більшовицька влада виправдовувала хлібозаготівельні каральні кампанії. І хоч як абсурдно виглядають нині слова тодішніх можновладців про те, що селяни-“куркулі” навмисне морять себе голодом, аби не віддавати хліб державі, було достатньо таких, хто вірив або робив вигляд, що вірять у це…

Відкритий урок для учнів 10-11 класів Київського ліцею № 142, присвячений пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років, мав таке гасло: “Ми сильні. Ми пам’ятаємо”. Так, ми пам’ятаємо про найголовніше, що має застерегти нас від повернення до часів масового терору, різновидом якого був Голодомор. Ми цінуватимемо і зміцнюватимемо ті дві життєво важливі речі, яких не було в радянський час – Незалежність України та здорове та дієве громадянське суспільство.

P.S. Говорячи про пам’ять про страшний час Голодомору 1932-1933 років, ми згадали письменників, діячів науки та культури, які все ж намагалися донести правду про нього. Завдяки Уласові Самчукові та Василеві Барці літературні твори про Голодомор українською мовою та в перекладах з’явилися вже в 30-х та 60-х роках. Життєва доля цих двох літераторів була зовсім непростою, але книжки, написані ними, належать вічності.
Улас Самчук. Марія, 1933 (перше видання – 1934).
Василь Барка. Жовтий князь, 1951-1961 (перше видання – 1963).

Leave a reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *