Коли молодий успішний адвокат Євген Рафалович приїздить до цього галицького провінційного містечка, він сподівався, що буде починати тут усе немов з чистого аркуша. Так мало бути краще і для його юридичної кар’єри, і для громадської активності. Менше знайомих облич – менше можливостей для шантажу, більша свобода висловлюватися і діяти на власний розсуд. Але не так сталося, як гадалося – перша ниточка до минулого потяглася одразу після появи Євгена Рафаловича на публіці, після першого ж судового розгляду. Зустріч із колишнім гімназіальним інструктором Валеріаном Стальським не віщувала нічого доброго.

Далі – більше. Коли Євген Рафалович виявив, що Реґіну, кохання його студентської молодості, волею випадку Стальський зробив не тільки своєю дружиною, а й заручницею, було вже надто пізно. Рафаловичеві, втім, напевне, як і будь-кому іншому, годі було вирвати її з рук мучителя. Але навіть коли вони обоє потрапили в пастку, вони шукали не найлегшого, але гідного виходу…

Іван Франко написав “Перехресті стежки” у 1900 році. Вже тоді, на рубежі позаминулого та минулого століття, він вірив, що в нього обов’язково буде читач, якому буде потрібне все, про що він пише. Це не тільки сумна мелодрама стосунків Євгена та Реґіни, що фактично не відбулися. Це сутінь божевілля, яка накочується чорною хвилею на сторожа Барана, і немає жодного рятунку для тих, кого ця хвиля зачепить. Це й аналітичні викладки про корупцію в судах, місцевій владі та управлінні публічними фінансами, що добре пояснюють, як це працює, навіть нам, читачам сьогодення. Це й мрія про утвердження зовсім інших громадських та морально-етичних цінностей, ніж тоді, у 1900-му, наприклад, про дієву допомогу жертвам домашнього насильства.

“Перехресні стежки” – це також чесна розповідь про зустріч із злом віч-на-віч. Про те, що тим, хто став на бік Добра, може чогось забракнути для перемоги. Навіть самому Євгенові Рафаловичу, попри всю свою освіченість, старанність, ініціативність, невтомність та сміливість, забракло вміння зрозуміти почуття Реґіни, її благання про допомогу, коли, можливо, ще не все було втрачене.

Така перемога, яку Іван Франко змальовує у “Захарі Беркуті”, від Євгена Рафаловича все-таки втікає. Але Реґіна все ж встигає передати йому дещо не менш важливе. Видіння променя світла, що лине з гірської височини, дається не всім, проте вже сама розповідь про це справляє враження й западає в душу. Завдяки письменницькому хисту Івана Франка і ми можемо побачити у своїй уяві цей незабутній зоровий образ…

Франко, Іван Якович.
Перехресні стежки [Текст] / передм. І. Андрусяка ; обкл. О. Ільїних. – Вид. 2-е, без змін. – Київ : Національний книжковий проект, 2011. – 318 с.

Категорії: Без категорії

Повєткін Євген

ЦБ ім. Тараса Шевченка для дітей м. Києва, бібліотекар (з 2017 р.), 46 років. За освітою філолог, випускник Бердянського педуніверситету (1997 р.) і магістерського курсу з історії, теорії літератури та компаративістики НаУКМА (2000 р.)

Easysoftonic
EnglishFrenchGermanItalianUkrainian