До числа найвідоміших цитат ХХ століття належить вислів німецького філософа Мартіна Гайдеґера про те, що мова є домом буття людини. Письменник Андрій Курков, розповідаючи про непрості стосунки нестарого ще пенсіонера-бджоляра Сергія Сергійовича із власним домом – звичайним сільським обійстям, яке через російську гібридну окупацію Донбасу опинилося просто посеред війни, у “сірій зоні” – на перший погляд жодного разу не торкається мовного питання. Однак відчуття дому настільки міцно пов’язане з ідентичністю, а та, у свою чергу, невід’ємне від мови і мовлення. Причому у “Сірих бджолах” йдеться не так про національне і громадянське самоусвідомлення, Андрій Курков намагається вийти одразу на загальнолюдський, так би мовити, філософський рівень.
Попри доволі прості й зрозумілі розповідні інтонації, автор ні на мить не забуває, що ідентичність – річ складна й системна. Власне, у філософському розумінні це множина назв понять і соціальних ролей, які слугують відповіддю на питання – хто я такий? Якщо проаналізувати текст роману, у Сергія Сергійовича можна помітити, так би мовити, соціальний пакет ідентичностей. І майже кожна роль із нього піддається сумніву. Наприклад, головний герой Андрія Куркова не раз і не два сумнівається в тому, що він й справді має підстави на пенсію за станом здоров’я, сумнівається, хоч як це дивно звучить, навіть у своєму силікозному кашлі. Сумніви в ролях чоловіка, батька, члена сільської громади (яким, в принципі, можна вважати його та ворога-однокашника Пашку), мешканця Донбасу й громадянина України – ще більш очевидні. Непорушною є тільки одна-єдина самохарактеристика, до того ж повсякчас підкреслювана автором-оповідачем: Сергій Сергійович – пасічник, бджоляр. Проте й тут, заглибившись, можна віднайти несподіваний підтекст.
Коли ми читаємо літературний твір, то приймаємо як правило те, що будь-який його герой пов’язаний із свідомістю автора. Так само, як Сергій Сергійович живе на світі завдяки своїм бджолам, вони у буквальному розумінні і його сенс життя, і заробіток, так і письменник живе завдяки мові. Власне, ось ця паралель між словесністю та бджолами, звична українським читачам від часів Григорія Сковороди, може бути ключем для розуміння драматичного фіналу твору. І якщо “зіпсовані бджоли” у нас стійко асоціюються з Вінні Пухом, то “зіпсовані слова” – це вже майже зовсім не гумор. “Мова ненависті” – це таки загроза для всіх, хто пише або говорить на публіку. Як боротися із нею?
Андрій Курков, будучи громадським активістом і головою українського ПЕН-клубу, добре знає про шкоду, яку завдає письменникам та літературі мова ненависті та агресія. Єдиний дієвий рецепт протидії – неухильне дотримання стандартів свободи слова та прав людини.
БІБЛІОТЕКА вітає Андрія Юрійовича Куркова із Днем народження!
Курков, Андрій Юрійович.
Сірі бджоли [Текст] : роман / пер. з рос. К. Ісаєнко ; худож.-оформ. О. А. Гугалова. – Харків : Фоліо, 2018. – 300 с.