Останній тиждень квітня в #БІБЛІОТЕКА почався з відкриття виставки молодих художників, випускників Університетського коледжу Київського університету ім. Бориса Грінченка, яка має має назву Debut. 15 картин, розміщених в бібліотечному просторі Art/Мистецтво, є їхніми дипломними роботами.
Надія Ткачук представляє свою роботу “Той, що пливе небом” Фото Катерини Станкевич
Студенти не були обмежені ні в техніці виконання, ні в сюжетах своїх творів, їхнє самовираження було якщо не повним, то в усякому разі не стисненим жодними рамками. Коли всі роботи зайняли свої місця у виставковій залі, з’ясувалося, що всі молоді митці є справжніми естетами, що прагнуть творити красу в чистому вигляді. Якщо навіть хтось із них торкається тем, що традиційно асоціюються з буденною реальністю, взяті з неї художні образи зазнали кардинального переосмислення. Найяскравіший приклад такого органічного проростання естетики у повсякденність – портретна робота Вікторії Коваль “Осінь душі”. У Вікторії це не просто портрет рідної бабусі, закомпонований у домашньому інтер’єрі, із букетом осінніх айстр на столі. Це також історія про переваги старості, як їх бачить і відчуває молода дівчина. Проектуючи себе у майбутнє, вона вірить, що їй, як і її бабусі, буде не тільки про що згадати, а й чим від чистого серця поділитися з усім світом.
Вікторія Коваль і її робота “Осінь душі”. Фото Катерини Станкевич
Вікторія Антонова – авторка яскравої візії міста-мрії майбутнього, яке прагне до зоряного неба. Фото Євгена Повєткіна
Загалом виставка багата на картини-розгорнуті історії, що відсилають як до спадщини митців минулого, так і літературних, філософських і навіть історичних творів. Такою є, зокрема, робота Олександра Данильченка “Веди мене, сон, неси мене, сон”, яка вражає складністю багатошарової та багатоярусної композиції. Полотно розповідає не скільки про фантасмагорію сну, скільки про циклічність в усьому – від чиєїсь особистої долі до всесвітньої історії.
Олександр Данильченко із ведучою вечора-відкриття Катериною Зайцевою. Фото Катерини Станкевич
На виставці є відразу кілька картин, присвячених світові дитинства. “Той, що пливе небом” Надії Ткачук – реалізація дитячої мрії-візії дорослими композиційними та зображальними засобами, але художньою мовою, зрозумілою дітям. В кінцевому підсумку вийшла ілюстрація до ще не написаної казки, причому настільки переконлива, що ні на мить не виникає запитань “А чому кит?”, “Чому в небі”, “Чому з квітками” тощо.
Надія Ткачук немов виглядає “Того, хто пливе у небі”. Фото Євгена Повєткіна
Робота Дмитра Григор’єва “Незвичайні діти” – намагання за допомогою полотна та кількох шарів олійних фарб зав’язати петлю часу – не більше, не менше. Зображена на ній дівчинка існує лише в спогаді дорослої жінки, якою має уявити себе глядач або глядачка.
Дмитро Григор’єв з “Незвичайними дітьми” та художницею Юлією Шеменьовою. Фото Катерини Станкевич
“Місто” Людмили Соченко – ще одна художня робота, що містить відсилку до дитячих спогадів, сповнених незвичайними образами та яскравими кольорами. Фото Катерини Станкевич
Навіть у картинах та композиціях, орієнтованих не так на зображальне, як на декоративне мистецтво, автори прагнули відтворити неодновимірність, множинність смислів. Так, на полотні Діани Пархоменко виразно читається не лише вправне створення різноманітних фактур, а й драматичне передчуття закоханості й пов’язаних із нею змін і себе самої, і всього світу. Композиція з ляльок-мотанок “Дерево життя”, виконана Вікторією Захарчук, розповідає не тільки про особистий досвід долучення до древнього народного мистецтва, а й про великі космогонічні візії, які органічно зв’язують повсякденність із величезним Космосом та Богом. Задум колажу Олени Волощенко “Подих Японії” – це суцільне зміщення як образотворчих технік, так і смислів. Традиційна японська гравюра, відтворена засобами колажу, вічна гора Фудзі з паперу… А розпис на тканині “І нехай мене чарують квіти” Наталії Матюшко – вдале використання квіткових мотивів, притаманних творчості Катерини Білокур.
Діана Пархоменко втілила на полотні “Двоє” роздуми про зустріч з людиною, здатною змінити все в житті. Фото Катерини Станкевич
Вікторія Захарчук – авторка композиції з ляльок-мотанок “Дерево життя”. Фото Євгена Повєткіна
Олена Волощенко не боїться експериментувати, втілюючи сюжет класичної японської гравюри в суто європейській техніці колажу. Фото Євгена Повєткіна
Вікторія Троцюк теж експериментує, створюючи ілюстрацію до “Лорелеї” Генріха Гейне в стилістиці модерну Альфонса Мухи. Фото Катерини Станкевич
Наталя Матюшко та її розпис по тканині «І нехай мене чарують квіти…» Фото Катерини Станкевич
Про картини з виставки можна писати ще багато, але хочеться закликати прийти й просто побути з ними в нашому просторі Art/Мистецтво. Поспішайте – вернісаж триває лише до 10 травня!
Дарина Давиденко та її картина “Погляд у майбутнє”. Фото Євгена Повєткіна
Ірина Міненко задіяла багатий живописний арсенал, аби відтворити вільний та неозорий простір Карпатських гір. Фото Євгена Повєткіна
Карина Максімова написала картину про молодість і весну, відштовхуючись від чорного тла. Фото Євгена Повєткіна
Музичний настрій вечора створював піаніст та концертмейстер Олег Бухарєв. Фото Катерини Станкевич
Голова Циклової комісії курсу “Образотворче мистецтво” Ольга Овчаренко впевнена у мистецькому потенціалі своїх студентів. Фото Катерини Станкевич
В мистецтві теж потрібна організація. Куратор академгрупи Микола Вовченко. Фото Євгена Повєткіна
Спільне фото учасників вернісажу