Коли літературознавство перестає бути занудною наукою
У березні (точна дата нині невідома) минає 285 років з дня народження німецького вченого-геолога та письменника Рудольфа Еріха Распе, якого вважають автором книжки «Неймовірні пригоди барона Мюнхаузена» (хоча це неточно). З барона Мюнхаузена та його “абсолютно правдивих історій” почалася світова гумористична дитяча та підліткова література. Хоча у ХVIII столітті ще не писали книжок спеціально для дітей, крім хіба що простеньких букварів, оповідки Мюнхаузена нині міцно асоціюється саме з дитячим читанням.
БІБЛІОТЕКА не буде переповідати зміст книжки: хто читав її, той оцінив політ фантазії оповідача, не стримуваний нічим, включно із життєвим досвідом та законами фізики. Хто не читав або принаймні не бачив жодної з анімаційних екранізацій – значить, у тих усе попереду 🙂
Не тільки сучасні школярі, а й багато дорослих будуть здивовані, коли дізнаються, скільки звичних шаблонів руйнують “Неймовірні пригоди…” Якби хтось з українських письменників та/або вчених узявся писати літературознавчий наукпоп для дітей та підлітків, він би точно не обійшовся без барона Мюнхаузена.
Почати б хоча з того, що у будь-якої книжки має бути автор. Навіть якщо той, хто написав той чи інший літературний твір, ховається за псевдонімом або анонімністю, дослідники рано чи пізно встановлюють його особу. На Рудольфа Еріха Распе літературознавці вийшли лише після смерті перекладача “Неймовірних пригод…” на німецьку (!) мову, поета-романтика Ґотфріда Августа Бюргера. Проте тут-таки з’ясувалося, що далеко не всі історії про барона Мюнхаузена належать саме Распе. Практика літературного перекладу в ті часи була такою, що перекладач зазвичай дуже вільно поводився з текстом оригіналу – дописував (як це робив Бюргер) або викидав цілі епізоди. Власне, академічне літературознавство вживає для таких випадків термін, запозичений з дещо іншої галузі – “трансплантація”, тобто пересаджування того чи іншого твору з однієї національної літератури до іншої.
У читачів цього допису вже зріє запитання. Рудольф Еріх Распе народився у Німеччині, неподалік від Ганновера, його рідною мовою була німецька. Як же так вийшло, що його найвідомішій тепер книжці для публікації німецькою знадобився перекладач в особі Ґотфріда Августа Бюргера?
Біографи Распе зафіксували некрасиву історію, в яку він вплутався, коли йому було тридцять дев’ять. Він тоді працював охоронцем колекції монет і старожитностей ландграфа Гессе у місті Кассель. Несподівано виявилося, що Распе, який був уже викладачем колегіуму та авторитетним вченим, поцупив дещо з колекції ландграфа. Аби уникнути в’язниці, охоронець-вчений-злодюжка втік до Англії, де йому (певно, якимось дивом) вдалося продовжити академічну та письменницьку кар’єру. Відповідно, “Неймовірні пригоди барона Мюнхаузена” побачили світ англійською у 1786 році. За життя Распе книжка видавалася шість разів, і з кожним новим виданням її пишномовна назва ставала все довшою і довшою 🙂
Чому Распе все життя ховав своє авторство? Справа в нечуваній скандальності, за тогочасними мірками, написаної ним книжки. У кумедного барона Мюнхаузена існував реальний прототип, справжній аристократ, якого звали Єронім фон Мюнгхаузен, який і справді перебував на службі у російського царя і під час однієї з російсько-турецьких воєн брав участь у битві під Очаковом. Немислимо, щоб особа дворянського стану ставала персонажем гумористичного твору, тому реальний Мюнгхаузен навіть намагався судитися з видавцями книжок нібито про себе. Неважко уявити, які були б проблеми у Распе, якби розлючений вельможа дізнався ім’я автора!
Допоміжні літературознавчі дисципліни, такі, як текстологія або компаративістика (або порівняльне літературознавство), не надто ваблять сучасних школярів і студентів-філологів. Проте, як ми бачимо, всі ці нібито нудні науки грають новими барвами, коли в їхньому полі зорі опиняється безсмертний вигадник барон Мюнхаузен та його творець (чи то творці?)
Распе, Р. Е.
Пригоди барона Мюнхаузена [Текст] / пер. з нім. В. Левицької ; іл. В. Котлярова. – Київ : Країна мрій, 2012. – 126 с.