Скарб, захований у магазині іграшок. Дослідження юної мистецтвознавиці Аліси Герман – про нелегку долю петриківського розпису в сучасному архітектурному дизайні

Юна художниця та мистецтвознавиця Аліса Герман з’ясовувала  долю наймасштабнішої спроби поєднати петриківський живопис з київською архітектурою та розказала про одне з культових місць 80-х та 90-х років ХХ століття – магазин “Казка”.

Традиційний народний петриківський живопис у тому вигляді, якому ми всі його знаємо, виник порівняно недавно – в другій половині ХІХ століття. З самого початку його основним ужитковим призначенням було декорування інтер’єрів житла – розпис печі та стін. У ХХ столітті, коли до збирання та творчого розвитку петриківського живопису долучилися професійні художники, вийшло так, що первісний інтер’єрний формат поступився станковому – йшлося перш за все про розпис невеликих сувенірів та посуду. Лише у сімдесяті петриківський живопис почав повертатися в архітектуру, тому реалізовані проекти поки залишаються нечисленними.  Два найбільших з них – розписи стін художньої фабрики на батьківщині  художнього стилю – у селищі Петриківка на Дніпропетровщині та оформлення інтер’єру київського спеціалізованого магазину іграшок “Казка” – перебувають у не найкращому стані й доступні глядачеві лише частково. Юна мистецтвознавиця Аліса Герман з’ясовувала  первісний художньо-архітектурний концепт магазину “Казка” і чому тепер молоді кияни навіть не підозрюють, яким незвичайним та культовим місцем він був у вісімдесяті – на початку дев’яностих.

1979 року з нагоди Міжнародного року дитини сімейне тріо у складі Марфи Тимченко, Івана Скицюка та їх доньки Олени написали настінний розпис магазину дитячих іграшок «Казка» за сюжетами 50 казок. У поєднанні з унікальним архітектурним задумом та роботою скульпторів, які створили в приміщенні мистецьку інсталяцію – макет печі з казковими персонажами – майстри петриківського живопису зробили із звичайного закладу радянської торгівлі справжнє культове місце. За спогадами художниць Олени Скицюк та її дочки Олени Кулик, тут свого часу полюбляли бувати не тільки діти з батьками, а й студенти Київського університету та інших вишів, яким кортіло прогулювати пари…

Однак у 2002 році приміщення магазину було викуплено приватним власником. Там зробили ремонт, під час якого усі настінні розписи було понівечено (закрито шаром гіпсокартону). Нині для того, щоб скласти приблизне уявлення про первісний інтер’єр “Казки”, доводиться користуватися не надто якісними фото та ескізами, виставленими в музеї декоративно-прикладного мистецтва. Місто проґавило момент, коли на основі “казкового” інтер’єру можна було створити музейно-виставковий простір, і нині втрачені шедеври вдається відновити лише частково. Аліса Герман упродовж 2017-2018 років  мала не лише ексклюзивну можливість спостерігати за відновленням розписів, а й нагоду долучитись до реставраційних робіт, які проводили художники О.Скицюк, О.Кулик та В.Миргородський.

На жаль, про відновлення настінних розписів у повному обсязі нині не йдеться. Сучасний функціонал магазину іграшок передбачає роботу з величезним асортиментом товару, якого не було й не могло бути в час радянських тотальних дефіцитів. Власник не погоджується навіть відставляти стелажі від стін, оскільки це автоматично означає скорочення корисної торговельної площі. Проте невелику частину розписів завдяки реставраторам все ж можна побачити.

Досвід реставраційних робіт виявився дуже цінним. За спогадами Олени Скицюк, використання традиційних котячих пензлів та темперних фарб у 1979 році було дуже працемістким. Під час реставрації технологію розпису було осучаснено – художники взяли яскраві акрилові фарби, пензлі із штучним ворсом, новий лак для надійного захисного покриття. Ніщо тепер не заважає застосувати здобутий досвід для створення нових сучасних інтер’єрів з петриківським декором і навчати цьому молодих художників, таких, як Аліса Герман.

Отже, історія з петриківським живописом в інтер’єрі магазину “Казка” – і сумна, й оптимістична водночас. Так, шкода, що одне з найголовніших досягнень архітектурного дизайну українських 70-х не дійшло до наших днів. Зате вже є художники, які не тільки вміють працювати з петриківським живописом у великих архітектурних форматах, а й готові навчати цьому молодь. Є відчуття, що вже зовсім скоро на нас чекає новий модний тренд в архітектурі 🙂