У БІБЛІОТЕЦІ триває виставка графічних мініатюр Валентини Протопоп “Мелодія штриха”. В анонсі до неї авторку робіт порівняли із легендою українського образотворчого мистецтва Катериною Білокур. Крім того, що обидві художниці прагнуть до органічного поєднання сюжетів та образів народних картин та декоративно-прикладного мистецтва з академічним малюнком, що вони обидві закохані в квіти та на перший погляд непоказні сільські пейзажі в будь-яку пору року, найголовніша їхня спільна риса – життєвий імператив “Хочу бути художницею”. Незламна сила волі й непохитна віра в себе, самозречена підтримка близьких, перш за все матері й сестри, вміння скористатися якнайменшими можливостями вчитися, виставлятися й професійно зростати – ось такий потужний бекграунд, що відчувається у кожній картині Валентини Протопоп. Коли ще в підлітковому віці важка хвороба прикувала її до ліжка, перед нею замаячила похмура перспектива доживати віку в інтернаті, у полоні депресії – розповіла на презентації нинішньої виставки Галина Бідношей, членкиня ради Міжнародної громадської організації “Волинське братство”. Але її мама не побоялася зв’язати себе щоденними турботами про хвору дочку й сказала їй і собі: “Ніякого інтернату, допоки я жива”. Відтоді в житті пані Валентини непроглядна депресія відступила, натомість з’явилося малювання та вишивка.
Жанри, в яких працює пані Валентина – пейзаж і натюрморт, техніка – малюнок пером і тушшю, точніше – чорною гелевою ручкою на папері. Композиційний задум майже завжди зреалізовано дуже просто – пейзажні замальовки української природи, листочки, квіти або квіткові композиції, зокрема з маком – на свято Маковея, або дідух з кутею на Різдво. Детальне промальовування не робить зображення статичним і нудним, якщо відшукати приховані ігрові або, навпаки, ліричні елементи. Наприклад, свого роду “пташиний квест” на пейзажах. Автор цих рядків помітив, що у кожному пейзажі є птахи, як не на передньому плані, то точно десь удалині на гілках або в небі. Це можуть бути кури на подвір’ї, гайвороння, ластівки або навіть шуліка у височині. Це наповнює графічні мініатюри динамікою – адже потенційно рухомими в них є не тільки птахи, а й гілки дерев, що колишуться від вітру. До того ж гайвороння або кури – це натяк на позакадрову “звукову доріжку”, причому не тільки з голосами птахів, але й з усіма лісовими шелестами, шурхотами або сплесками на озері. Недаремно ж виставка називається “Мелодія штриха”!
Таким чином старанність у відтворенні деталей у графіці Валентини Протопоп є не лише демонстрацією досконалого опанування художньою технікою, але й запрошення до гри із головним та другорядним на її картинах. Ну гаразд, із птахами на пейзажах зрозуміло, скажуть читачі й глядачі, а як щодо натюрмортів? Що “оживлює” їх?
Уважний погляд помітить у центрі деяких композицій свічу. Це не тільки джерело світла, елемент декору або данина традиції, а й мерехтливий вогник і тремтливі тіні. В одній з своїх робіт пані Валентина перетворює ледь помітний рух теплого повітря від її полум’я на людські силуети!
Втім, на багатьох зображеннях немає свічки. Натомість на них є свіжозірвані букети з трави, квіточок, листя, суничок. Свого роду волинська ікебана – цим усім належить милуватися, пам’ятаючи про те, що вся ця краса дуже швидко в’яне й засихає. Якщо ж продовжити аналогії з традиційною японською естетикою, то в цих простих картинках можна побачити віддзеркалення долі людини, що її споглядає. Добре, цього року я зміг чи змогла побачити ці сунички або кульбабки, а що буде наступного року? Таке от виходить memento mori*.
Так, життя не вічне, і Валентина Протопоп усвідомлює це дуже гостро. Проте таке усвідомлення може не тільки пригнічувати, а й мотивувати. Художниця прагне встигнути поділитися своєю творчістю, тому попри усі складності намалювала картини й зробила у партнерстві з МГО “Волинське братство” нинішню виставку у нас у БІБЛІОТЕЦІ. Тепер нам, глядачам, потрібно знайти трохи часу, щоб побачити їх.
Фотопортрет Валентини Протопоп 
_______
*Memento mori – “пам’ятай, що живеш” ( з латини). Крилатий вислів, що нагадує про скінченність людського життя й спонукає гідно прожити його.