Завдяки співробітникам Інституту національної пам’яті Володимирові Тиліщаку та Вікторії Яременко 28 листопада 2018 року ми з нашими гостями – восьмикласниками ліцею № 142 – познайомилися з іншою стороною правди про Голодомор 1932-1933 років – із свідченнями очевидців та їхніх нащадків про праведників, які, ризикуючи життям і свободою, рятували селян від голодної смерті.

…Ходити щодня до школи – це подвиг чи ні? А якщо шматок хліба і кусник сала, який дає тобі до школи мама – єдина їжа для твоїх однокласників за цілий день? Книжка розповідає історію про хлопчика, який голодної зими 1932-1933 років ходив до школи не тільки заради навчання, а й для того, щоб поділитися сніданком з однокласниками. Він не пропускав занять навіть тоді, коли хворів й мав високу температуру. А до того ж за таку поведінку тоді могли не те що не похвалити, але й донести до НКВС. Замість морального задоволення людини, що рятує від голоду – життя в повсякчасному страху…

Загроза життю, потенціальна чи реальна – це повсякденне життя праведників Голодомору. Прорідження посівів, аби віддати голодуючим посівне зерно, перетримування їх лікарнях, організація їдалень – всі ці дії, як правило, не залишалися непоміченими для донощиків та для каральних органів.

Слава Богу, часи зараз інші, і державна ідеологія більше не конфліктує ні з християнською мораллю, ні з елементарними гуманістичними принципами. Допомога голодуючим і тим, хто потрапив у життєву скруту, тепер цілковито схвалюється і громадою, і владою. Саме тому досвід благодійників  часів Голодомору нині неоціненний – адже вони неминуче мусили ухилятися від виконання законів і правил, встановлених владою і більшістю. Від них ми можемо навчитися бути людяними й милосердними навіть тоді, коли це некомфортно й загрожує реальною небезпекою.

Ще один важливий висновок нашої зустрічі – Голодомор, який, між іншим, в історії України радянського часу повторювався тричі – це не про якесь давнє минуле, яке ніколи не повернеться і тому ним можна сильно не перейматися. Агресор, який напав на Україну 2014 року, досі не засудив терор голодом і належно не шанує його жертв. А ще наслідки Голодомору 1932-1933 року українське суспільство відчуває щодня. Один із них – перерваність родинної пам’яті про Великий голод, його жертв та праведників упродовж практично всієї радянської доби. На щастя, тепер завдяки книзі “Людяність у нелюдяний час” можна відтворювати її.

 

Категорії: Без категорії

Повєткін Євген

ЦБ ім. Тараса Шевченка для дітей м. Києва, бібліотекар (з 2017 р.), 46 років. За освітою філолог, випускник Бердянського педуніверситету (1997 р.) і магістерського курсу з історії, теорії літератури та компаративістики НаУКМА (2000 р.)

Easysoftonic
EnglishFrenchGermanItalianUkrainian