Тепер українські школярі вивчають напам’ять вірш Василя Симоненка в 7 класі.

Далеко не для всіх це просто. Уважний читач запримітить неодноразові перескоки від теми до теми: від пасторального нічного українського пейзажу надворі – до тривожних мимовільних видінь у вогненному колориті всередині хати, на її білих стінах; від лагідних, заспокійливих інтонацій колискової – до монументальних істин громадянської лірики шістдесятників. Знайшлося місце навіть для стриманої еротики – отих мавок та диво-наречених, стилізованої під народнопісенні мотиви. Але й весь цей гримучий коктейль тем, зорових та звукових образів, стилів ще можна було списати на авторський задум, якби не ліричний герой. Хто він? Чому у творі, який має назву “Лебеді материнства” та загалом стилізований під народнопісенну колискову, раптом чуємо інтонації, притаманні не просто чоловікові – суворому батькові, який один лишень наділений повноваженнями регламентувати стосунки сина з матір’ю?

Власне, у “Лебедях материнства” Василь Симоненко найбільшою мірою демонструє свій максималізм молодого митця, який не боїться надскладного художнього завдання – органічно поєднати патріотичну лірику з інтимною. Він обрав народнопісенну стилістику, але бажання розказати про все й одразу не дає змоги створити такий стрункий ліричний сюжет, як, наприклад, у “Пісні про рушник” Андрія Малишка. Й тут варто згадати про те, що Василь Симоненко в поезії та в літературі загалом – аматор, хоча й завзятий та добре мотивований. Натомість він професійний газетний журналіст, який добре вміє відібрати новини та фотознімки, зверстати з них номер та підписати його до друку. Власне, журналістика тих років й не могла собі дозволити чогось більшого – до появи повноцінної аналітики має пройти не одне десятиліття.

А поки що Василь Симоненко не занурюється у протиріччя своєї образності та поетичних інтонацій – він цілком по-газетному верстає заголовний вірш збірки. Розуміючи, що на той момент хрущовську відлигу та шістдесятництво як її відображення в мистецтві вже починають згортати, він свідомо пише цей текст для шухляди. Якби все-таки мова йшла про реальні плани видати збірку в умовах радянської цензури, її заголовний вірш мав бути іншим – наприклад, бути схожим на “паровози” про Леніна або партію. Для Симоненка, який у цілому був частиною радянського проєкту, написати такий текст зовсім не означало піти всупереч переконанням. Це вже потім, після смерті його вірші потраплять із раннього самвидаву за кордон і створять йому романтичний образ молодого поета-бунтаря.

Коли нині перечитуєш “Лебеді материнства”, все ж буває важко позбутися сумнівів, чи цей текст заслужено потрапив до канону укрліту. У ньому (каноні тобто) є чимало віршів , які говорять про материнство та Батьківщину менш плутано, більш яскраво та довершено. Але все ж вірш Симоненка – чесний, недарма вже в першому двовірші міститься відсилка до мотиву дзеркала, що, як відомо, показує лише правду. От і “Лебеді материнства” віддзеркалюють навіть те, що автор не надто хотів розкривати в своєму тексті: досвід війни й тривожне очікування її повторення (а 1962-й, яким датовано текст, між іншим, рік сумнозвісної Карибської кризи).

До речі, про дату написання вірша. В шкільному підручнику її не вказано. Більше того, з пошуку в Інтернеті можна дізнатися лише рік написання. Точна дата знайшлася в збірці “На схрещених мечах”* (2004). Вона засвідчує – вірш не написався за один вечір, Василь Симоненко працював над ним п’ять днів, з 12 до 17 квітня 1962 року. 12 квітня – дуже знакова дата для радянського медійного контексту початку 60-х років. Так, це День космонавтики, перша річниця першого польоту в космос Юрія Гагаріна. Напевне тоді, у 1962-му про це розказували, як модно тепер говорити, “з кожної праски”. Видно, зорі, які у вірші згадується щонайменше двічі – це не просто словесний декор, а гостре й хвилююче переживання. Й так само двічі повторений мотив “лебедів рожевих” – це натяк на потужне джерело світла, на яскравий вогонь, який відчувається “за кадром” цього нічного пейзажу. Колискова з танцем вогню – це потужно й геніально, це вже за крок до прориву, до зовсім нової поетичної образності. Шкода лишень, що таке поєднання Василеві Симоненкові вочевидь здалося надто лиховісним, і цей мотив у вірші не дістав розвитку…

___________

*Симоненко В.А. На схрещених мечах: Вибр. твори/ Передмова О. Гончара; Упорядкув., післямова, комент. В. Костюченка – К.: Унів. вид-во “Пульсари”, 2004 – 384 с.

Категорії: Без категорії

Повєткін Євген

ЦБ ім. Тараса Шевченка для дітей м. Києва, бібліотекар (з 2017 р.), 46 років. За освітою філолог, випускник Бердянського педуніверситету (1997 р.) і магістерського курсу з історії, теорії літератури та компаративістики НаУКМА (2000 р.)

Easysoftonic
EnglishFrenchGermanItalianUkrainian