У ці березневі дні до України, й зокрема, до Києва повернулася справжня зима. Здається, далеко не всі сучасні школярі радіють нагоді востаннє 🙂 посанкуватися в цьому сезоні. Хочеться весни, тепла – пануючий настрій їхніх дописів у соцмережах. З іще більшим нетерпінням вони чекають канікул, і це нині усім здається цілком природним. А от школярі в часи Тараса Шевченка, навпаки, раділи таким березневим холодам, як оце тепер, адже це означало можливість іще трохи повчитися – замість працювати в полі чи пасти худобу.
У п’ятницю 16 березня гості нашої бібліотеки – четветрокласники СШДС “Відродження” дізнавалися про різні цікавинки українського зимового шкільного сезону ХVIII-XIX століть. Тяжкий повсякденний побут не завадив тодішним сільським громадам знайти час та можливості, або відправляти дітей вчитися за партою. В козацькі часи грамотність була повсюдно поширеною. Старший науковий співробітник Національного музею Тараса Шевченка Галина Мрозек поділилася, так би мовити, ноу-хау, як цього вдалося досягти. Одне з них – цілий комплекс традицій та обрядів, пов’язаних із наукою та школою. А це не тільки колоритне підстригання волосся новоспеченим учням або шанування пророка Наума (день цього святого – 14 грудня – був традиційною датою початку навчання). Звичаєве право чітко розподіляло обов’язки всіх причетних – рідних та хресних батьків, вчителів і самих учнів. Навчальна програма, методика, плата за навчання, шкільне приладдя й навіть харчування школярів – щодо цього всього виробилися непорушні народні традиції. Їхній відгомін зберігся й до наших днів – наприклад, слово “однокашник” вказує на те, що колись учні разом харчувалися принесеною із собою кашею. А каша у школі могла бути не тільки пшоняна або гречана, а й… березова. Замашними лозинами “частували” порушників дисципліни та не надто старанних учнів.
“Березова каша” та приладдя для “частування” нею
У часи Тараса Шевченка в селі вміння писати вже саме по собі означало приналежність до освічених, або письменних людей. Відтак письмо – один з найголовніший навчальних предметів. Папір або зошити для занять, зрозуміла річ, купувалися, а от пера та чорнила заготовлялися. Пані Галина розповіла нашим читачам, пера яких птахів найкраще підходять для письма, що треба зробити з пером, аби воно стало повноцінним письмовим приладдям, сік з якої ягоди найкраще відходить для чорнил. А вже після цієї розповіді настала черга практики. Діти змогли самі взяти в руки пера, написати своє ім’я та рядки з віршів Тараса Шевченка або будь-які інші слова. Зустріч завершилася спільним фото на згадку.
Вислів “проба пера” в наші дні вживається в переносному значенні. А у нас у Бібліотеці на проспекті Перемоги, 25а була рідкісна нагода, коли значення було пряме!
Учні-четвертокласники дуже старалися
