У наші дні про Івана Багряного говорять здебільшого як про талановитого публіциста, політика й літописця злочинів сталінізму. Розширюючи наші уявлення про одного з найцікавіших українських письменників ХХ століття, БІБЛІОТЕКА запрошує перечитати його “Тигролови” й оцінити майстерність Івана Багряного у створенні якісної масової літератури
2 жовтня минуло 115 років від дня народження Івана Багряного. Так само, як і його старший на тринадцять років літературний кумир Микола Хвильовий, він з’явився на світ у Охтирці на Сумщині. Втім, на відміну від свого земляка й натхненника, а також багатьох колег-письменників за київськими літоб’єднаннями “Ланка” і МАРС, він сформувався як митець не в Харкові й не в Києві, а в рідному місті. Це, однак, не означає, що він не потикався за його межі – якраз навпаки, перед своїм першим арештом Іван Багряний устиг об’їздити практично усю підконтрольну СРСР українську територію – від Кам’янця-Подільського до Донбасу та Кубані. А з досвіду його втечі із заслання на Далекий Схід, власне, й народився сюжет роману “Тигролови”.
Як твердять історики літератури, Іван Багряний написав роман всього за два тижні, поки ховався від нацистів на конспіративній квартирі у Моршині на Львівщині влітку 1944 року. Щоправда, первісний варіант був коротшим і називався трохи інакше – “Звіролови”, його ще встигли опублікувати у Львові до приходу “других совітів” й навіть присудили першу премію на літературному конкурсі – разом з романом Тодося Осьмачки “Старший боярин”. Редакцію твору, яку ми читаємо тепер, Іванові Багряному доводилося відновлювати з пам’яті вже на еміграції у Німеччині, її вперше було надруковано 1946 року у видавництві Прометей (м. Новий Ульм).
Серед найвпізнаваніших образів масової культури ХХ століття вирізняється благородний мешканець джунглів Тарзан, створений уявою американського письменника-романіста Едгара Берроуза. Нащадок англійських аристократів, він виріс в джунглях Африки й виховувався мавпами, проте в усіх складних ситуаціях вчиняє благородно й сміливо. Ще у двадцяті роки Тарзан став дуже популярним на Заході, на початку тридцятих з’явилася доволі масштабна екранізація циклу романів Берроуза, яка, між іншим, називалася “Тарзан-тигр”. Після завершення Другої світової війни “трофейні” фільми про Тарзана нарешті побачила молодь у радянській Україні.
Іван Багряний розумів – щоб його розповідь про реалії України в складі СРСР прочитали у світі, треба написати її з урахуванням канонів масової літератури. Його Григорій Многогрішний у Примор’ї так само, як і Тарзан у джунглях Африки, зазнає поневірянь від людей і мусить давати раду загрозам від диких звірів, голоду й втоми. Його історія протистояння із співробітником каральних органів майором Медвиним, звісно, не відрізняється складністю детективної головоломки, але добре показує героїчні якості Многогрішного. Зустріч з родиною Сірків, її старшим і молодшим поколіннями дає змогу наповнити роман величезним масивом відомостей про українців і про їхнє життя у Зеленому Клину, про мисливський побут і звичаї, які зберігають їхній зв’язок з Батьківщиною. Завдяки “Тигроловам” про все це дістали змогу дізнатися також іноземці – роман ще впродовж 50-60-х років переклали англійською, німецькою, нідерладнською мовами. Твір дістав схвальні відгуки в англомовній критиці.
“Тигролови” – органічне продовження проєкту масової пригодницької літератури українською, започаткованого митцями Червоного Ренесансу впродовж 20-х років ХХ століття. Цей проєкт досі триває, тому досвід Івана Багряного такий важливий для нас, сучасних українців.
Більше про роль романіста, поета, публіциста, політика Івана Багаряного в історії та культурі України ХХ століття – у дискусії літературознавців Ростислава Семківа та Євгена Стасіневича у рамках телепроєкту “Лекторій. Література”.
Багряний, І. П.
Тигролови [Текст] : роман. – Київ : Велес, 2007. – 255 с.