Щороку 16 листопада згідно з прийнятою у 1995 році резолюцією Генасамблеї ЮНЕСКО відзначається Міжнародний день толерантності
З усіх святкових, пам’ятних тематичних та інформаційно-просвітницьких дат, встановлених ООН та ЮНЕСКО, Міжнародний день толерантності – чи не найбільше дискутований. Зміст цього поняття – єдність та розуміння попри незгоду та дистанціювання – у дуже багатьох людей викликає спротив і заперечення. Щоб краще зрозуміти, навіщо нам потрібна толерантність, наведемо цитату з основоположного міжнародного документу – Декларації принципів толерантності:
1.1. Терпимість означає повагу, прийняття і правильне розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, наших форм самовираження і способів проявів людської індивідуальності. Їй сприяють знання, відкритість, спілкування та свобода думки, совісті і переконань.
Терпимість — це гармонія в різноманітті. Це не тільки моральний обов’язок, а й політична та правова потреба. Терпимість — це чеснота, яка робить можливим досягнення миру і сприяє заміні культури війни культурою світу.
1.2. Терпимість — це не поступка, поблажливість чи потурання. Терпимість — це перш за все активне ставлення, що формується на основі визнання універсальних прав і основних свобод людини. Ні в якому разі терпимість не може служити виправданням зазіхань на ці основні цінності, терпимість повинні проявляти окремі люди, групи і держави.
1.3. Терпимість — це обов’язок сприяти утвердженню прав людини, плюралізму (в тому числі культурного плюралізму), демократії, верховенства права. Терпимість — це поняття, що означає відмову від догматизму, від абсолютизації істини і затверджує норми, встановлені в міжнародних правових актах в області прав людини.
1.4. Прояв терпимості, що співзвучне повазі прав людини, не означає терпимого ставлення до соціальної несправедливості, відмови від своїх або поступки чужим переконанням. Це означає, що кожен є вільним дотримуватися своїх переконань і визнає таке ж право за іншими. Це означає визнання того, що люди за своєю природою розрізняються за зовнішнім виглядом, становищем, мовою, поведінкою і цінностям і мають право жити в мирі та зберігати свою індивідуальність. Це також означає, що погляди однієї особи не можуть бути нав’язані іншим.
Як толерантність може сприяти досягненню миру й утвердженню поваги до прав людини? Історичний досвід ХХ століття, Революції Гідності й російської агресії проти України свідчить – непримиренність і ворожнеча між різними групами українського суспільства часто спричинені різними способами подолання історичних травм. Повстати проти диктатури й санкціонованого владою насильства чи, будучи заляканими й дезорієнтованими, повірити запевненням Миколи Азарова про терористів, які захопили центр Києва й збираються знущатися над російськомовними? Йти у добровольцями на війну, щоб давати відсіч російській агресії – чи навпаки, ставати у “живий щит”, аби завадити передислокації українських військових під Слов’янськом і допомогти проросійським бойовикам. Ще один гострий конфлікт – між завзятою пасіонарністю волонтерів та тихим саботажем тих, хто ухилявся від мобілізації до лав Збройних Сил. На щастя, тоді українцям вистачило мудрості не піднімати велику хвилю ненависті й переслідувань проти всіх наших співгромадян с проросійськими поглядами. Розвінчання неправдивої російської пропаганди й відкрите інформування про цілі й методи дій українських військових виявилися більш ефективною стратегією.
Громадяни, публічні люди та політики, які дотримуються толерантності, не завжди популярні. Мова ворожнечі надто спокушає відчуттям зверхності. Проте все ж толерантність – більш плідна у довгостроковій перспективі, більш миролюбна й людяна.
Тут можна прочитати про онлайн-урок толерантності, проведений авторкою книжки “Який такий?” Анною Косарєвою у 2020 році.