Проза з нелінійним сюжетом – свіжий тренд в українській літературі.
В “Охайних прописах ерцгерцога Вільгельма” Наталка Сняданко активно експериментує, з’ясовуючи для себе можливість нелінійної сюжетної побудови. Однак напрям думки у неї дещо відмінний від класичного уявлення про нелінійність. Зазвичай це поняття передбачає можливість відгалужень основної розповіді в довільних місцях та/або альтернативних сюжетних елементів. Чи можна втілювати її в рамках художньої літератури, особливо на традиційному паперовому носії – питання, на яке ще немає однозначної відповіді. Зухвальцям, які зважаться на такий експеримент, треба буде якось приборкати неминуче розростання тексту, який теоретично може бути нескінченним. В сюжетах Наталки Сняданко – жодних відгалужень, всі хронологічні маркери – на чільному місці (у заголовках розділів); томик видання хоча й вийшов доволі чималим, проте цілковито позбавленим властивості неконтрольовано розростатися.
Її секрет – колективний герой, чимось схожий на героїв Хуліо Кортасара. Із своїх найперших книжок Наталка Сняданко тяжіла до створення не так індивідуальних сюжетних ліній, як портретів цілих соціальних груп, починаючи від львівської молодіжної тусовки 90-х в “Колекції пристрастей” до тусовки політичної та журналістської в “Синдромі стерильності”. В “Охайних прописах…” – герой теж колективний, однак тепер його вже не так легко розгадати, адже його компоненти тепер дуже розкидані і в часі (ХХ і частина ХХІ століття), і в просторі (Україна+Європа). Однак ризикну припустити, що цей герой – нездійснена (або нездійсненна – у Наталки Сняданко до кінця не відомо 🙂 українська аристократія. Звісно, що Вільгельм Габсбург, він же Василь Вишиваний – найаристократичніший аристократ, про якого тільки могла мріяти українська спільнота. З одного боку, його вважають своїм усі вцілілі до того часу монархічні родини Європи, з іншого – він легко знаходить спільну мову з українським “аристократом духу” Андреєм Шептицьким.
Це в Західній Європі монархії та династичні титули вважаються чимось страшенно архаїчним. В Україні після сімдесяти трьох років у складі більшовицько-радянського державного проєкту повернення до аристократичних правил та норм поведінки сприймається ледве як не складова соціальної модернізації . Мовляв, замість нинішніх депутатів-скоробогатьків шлях розвитку країни мають визначати аристократи якщо не по крові, то по духу.
Колективний герой , який виходить з-під пера Наталки Сняданко, дає змогу не тільки легко виходити за межі документальної біографії Вільгельма Габсбурга, але й порівняно легко долучати будь-які події, сцени та діалоги, необхідні для розкриття “аристократичної” теми. З цього погляду виглядає логічною наявність у книжці не тільки епізоду з безвідповідально залишеними відчиненими ілюмінаторами в каюті Вільгельма на фамільній яхті Габсбургів, а й зі смородом із шкільного туалету в нібито престижній школі вже в незалежній Україні, практично вже в наш час. Власне, вся романна розповідь, скомпонована клаптиками у доволі химерному порядку, є безперервним плетенням цих двох мотивів – свободи дій та відповідальності за наслідки. Відшукати правильний баланс між ними впродовж усього ХХ-початку ХХІ століття було нелегко, майже неможливо. Професійне пошиття модельних суконь, мистецька кар’єра, нелегальна торгівля в радянський час та напівлегальна – у дев’яності, та й навіть зачаття, народження та виховання дітей – всі ці справи потенційно загрожують катастрофічними наслідками у разі провалу. Однак аристократи все ж виборюють свій шанс піднестися на вершину…
___________
*Сняданко Наталка. Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма. – Львів: ВСЛ, 2017