Українському письменникові Василеві Стефаникові виповнюється 150 років від дня народження. Він з’явився на світ у селі Русові неподалік Снятина на Прикарпатті. Його життєвий шлях яскраво показав, що для письменника-аматора та політика-професіонала має бути головним, а що другорядним. Оскільки біографія і творчість Василя Стефаника нині вивчаються за програмою з української літератури в 10 класі, БІБЛІОТЕКА спробує розповісти дещо про це у форматі запитань та відповідей.
Письменницький дебют Василя Стефаника був практично блискавичним. Завдяки чому так сталося?
Так, справді, Василь Стефаник у буквальному сенсі “прокинувся знаменитим” після газетних публікацій та появи на світ збірки новел “Синя книжечка”. Як зазвичай трапляється із такими яскравими та стрімкими приходами до літератури (а дебют Стефаника можна порівняти хіба з виходом з друку Шевченкового “Кобзаря” 1840 року) , тут ідеться не лише про добре написані, але й про цілком новаторські тексти. Як ми всі знаємо з підручників, Василь Стефаник писав новели – він є одним із основоположників цього жанру в українській літературі. От власне про цей жанр варто написати трохи докладніше.
Слово “новела” походить з латини та означає новину, щось нове. Крім літературознавців, цим словом охоче послугуються юристи – у них так називається будь-яке нововведення у законодавстві. Проте у контексті мистецтва слова варто говорити все ж передусім не про стилістичні новації, а власне про новини – основний контент мас-медіа. Як ми знаємо з історії, газетна періодика – винахід ХVIII століття. Однак тільки в другій половині ХІХ ст. газети змогли нарешті стати повноцінним джерелом новин. Це сталося після технологічної революції – появи телеграфу, найпершого з великого сімейства електронних медіа.
А тепер згадаємо про факт з біографії Василя Стефаника – практично всі його новели базуються на реальних фактах, причому переважно викладених у газетних новинах. Й нині ми не раз помічаємо, як ті чи інші повідомлення збурюють громадську думку, змушують до їх обговорення. Василь Стефаник здогадався, яким чином художня література може поглиблювати емоційний вплив новин. Рецепт виявився навдивовижу простим: повикидати з тексту всі описи та посилити пряму мову персонажів, їхні монологи й діалоги, щоб вони стали вбивчими. Наскільки добре це працює, ми знаємо, наприклад, із сучасних психологічних трилерів.
Емоції надзвичайної сили – прикметна ознака експресіонізму, художнього напряму, в якому творив Василь Стефаник. Чи є в його новелах щось іще, окрім повені почуттів, у яку потрапляє читач?
Так, без великого емоційного зрушення, що передують незворотнім змінам психіки, не обходиться практично жодна новела Василя Стефаника. Іван Дідух (“Камінний хрест”) мало того, що іще заздалегідь, так до того ж публічно переживає весь спектр почуттів, який звичайні люди зазнають у годину смерті. Гриць Летючий (“Новина”) із просто людини (в наші дні сказали б про нього – “у складних життєвих обставинах”) стає вбивцею. Марія з однойменної новели остаточно прощається з надією побачити коли-небудь своїх синів, що пішли на війну, живими…
Але Василь Стефаник старанно опрацьовує не лише емоції. Він займається приблизно тим же, що його ровесниця Леся Українка у “Лісовій пісні” та інших драматичних поемах – модерністським, навіть до певної міри естетським переосмисленням народних та класичних міфів. На центральному місці у Василя Стефаника, безумовно, біблійне “життя як одна мить”. У кожній його новелі – одна невелика подія, яка тим не менше вміщує у собі все життя від народження й навіть не до смерті – до потойбіччя. Є й інші, більш приховані міфологічні сюжети. Чи помітить хтось із читачів паралелі між великою щоденною працею Івана Дідуха (“Камінний хрест”), який усе життя поклав на те, щоб примусити неродючий піщаний пагорб родити хліб, із давньогрецьким міфом про Сізіфа?
Чому герої Василя Стефаника говорять такою дивною мовою?
Авторові цих рядків новели Василя Стефаника теж видавалися складними до сприйняття, аж поки він сам не відвідав Прикарпаття й сам не переконався у тому, що люди й справді там так говорять. Насправді Василь Стефаник добре надається для туризму нашою країною: відвідини меморіального музею у селі Русові цілком можна включити в програму поїздки до Чернівців, звідти лише близько 45 км. В тому, що особистість Василя Стефаника дуже й дуже варта уваги, переконує, наприклад, ось цей спецвипуск телепрограми “Машина часу” на 5 каналі, яку підготував письменник і журналіст Олег Криштопа:
Твори Василя Стефаника давно стали хрестоматійними. Колись вони були “заточені” під публікацію на газетних сторінках, а тепер їх можна завантажувати й читати зі смартфону. Втім, у БІБЛІОТЕЦІ є чудове видання з передмовою Івана Андрусяка. Там, зокрема, уміщено сонет, присвячений відомому фактові з біографії Стефаника – коли сімдесятидволітній письменник відмовився від радянської пенсії на знак протесту проти Голодомору 1933 року.
Василь Стефаник. 1933
сказав би кому свою правду – на вітер чи так.
вона непомітна, їй майже не вкриєш очима.
солоні, як небо, ці пагорби знову гірчили
під ликавим плугом, що поре дорогу навзнак.
відваживши з пращі – якби там не жала, а жили –
півслова кривого на свій осоружний тартак, –
хіба пропече золотий до німоти первак
усе, що гризоти до хрускоту не доточили.
сказав би, а знову стискаються в горлі слова
в єдиному звуці, який до паперу не липне –
і бризкає вдосвіта мозком в софіт голова.
виходжу до світу: яка ця дорога велика.
їй майже не треба ні речника, ні чоловіка.
вона і без правди моєї давно нежива
(Іван Андрусяк)
P.S. Біографія, політична та творча діяльність Василя Стефаника – одна з найпопулярніших тем україномовного гуманітарного Youtube. Знайдіть відео, зроблені з участю наших зіркових науковців-філологів – Степана Процюка з Прикарпатського університету ім. Василя Стефаника та Ірини Фаріон, професорки університету “Львівська Політехніка”.
Стефаник, Василь Семенович.
Вибрані твори [Текст] / упоряд., передм. та прим. І. М. Андрусяка. – Харків : Веста : Ранок, 2003. – 187 с.