27 серпня Україна відзначає 165 років від дня народження Івана Франка. Найкращий спосіб віддати шану одному з найбільших наших літературних класиків – читати його твори та ділитися враженнями про них. БІБЛІОТЕКА запрошує заново перечитати хрестоматійну драму “Украдене щастя”. В наші дні вона не тільки входить до репертуару багатьох українських театральних колективів, включно з Національним академічним драматичним театром ім. Івана Франка, але й вивчається за шкільною програмою у 10 класі.
Від часу сценічної прем’єри восени 1893 року триває традиція доволі простого й прямолінійного прочитання драми. Сюжет, запозичений Іваном Франком із народної “Пісні про шандаря”, містить любовний трикутник, на вершинах якого – немолодий селянин Микола Задорожний, молодша від нього дружина Анна та її одноліток Михайло Гурман, який після довгих років поневірянь на військовій службі повертається до рідного села. Проте вже у перших постановках – на сцені “Руської бесіди” у Львові й у режисерській версії Івана Карпенка-Карого у київському театрі Бергоньє у 1904 році “Украдене щастя” трактується не як драма згубних пристрастей і непогамовних ревнощів. Народницький, а згодом і радянський театр незмінно пропонував глядачам зосередитися на знедолених персонажах – біднякові Миколі, який страждає від злиднів і від сільських урядників, і на Анні, яку брати свавільно віддали заміж за нелюба, аби приховати привласнення її частини спадщини. Михайло – теж потерпілий у цій некрасивій історії, адже свого часу родина Анни свавільно зламала стосунки закоханих. Втім, якщо вже йдеться про міру кривди кожного з них, то Анна, поза всяким сумнівом, знедолена найбільше. Тому-то від школярів, яким належить написати твір за підсумками вивчення п’єси традиційно чекають співчуття, що межує із жалощами. Мовляв, у всьому винні несправедливі суспільні порядки.
Іван Франко старанно прописує діалоги персонажів та подробиці сценографії, але залишає широкий простір для режисерського вирішення постановки й відповідно для читацької інтерпретації. Тільки на сценах київських театрів глядачі тепер можуть побачити три кардинально різні вистави за його твором: Дмитро Богомазов у Національному драмтеатрі імені Івана Франка художньо досліджує фатальну недосяжність щастя для людства, Андрій Білоус у Молодому переносить героїв і сюжет з гуцульських гір у Харків 1937-го, в атмосферу сталінських репресій, Іван Уривський у “Золотих воротах” робить акцент на пластиці, містиці й напруженному чеканні. Доступна також до перегляду екранізація Юрія Ткаченка на “Укртелефільмі” 1984 року з незабутнім Богданом Ступкою у ролі Миколи Задорожного…
Серед безлічі можливих інтерпретацій сюжету, який розповідає Іван Франко, можна віднайти й такі, що будуть цікавими для школярів-десятикласників. Звісно, далеко не факт, що в наші дні батьки або старші брати будуть силоміць віддавати заміж когось із дівчат. Але сімейне життя може давати тріщини, навіть коли подружжя поєдналося з любові. Франко підмічає, що негаразд у ставленні Миколи до Анни: знецінення життєвого досвіду й компетенції, адже цілком очевидно, що вона краще розуміє ситуацію із його заробітками-крадіжками та конфліктами з війтом, таємниці й недомовки, а ще – виразні натяки на його побутовий алкоголізм. Як добре придивитися, ці двоє не тільки не демонструють притаманного подружжю взаєморозуміння і спільності інтересів, вони не досягли навіть рівня довіри, необхідно для суто партнерських ділових відносин. Ми бачимо, як у прірві недомовок і неправди може поміститися будь-що – від бійки з війтом за поцуплені дрова до значно серйознішого кримінального злочину.
Що зазвичай роблять люди, коли справа, яку вони роблять, зазнає фатальної невдачі? Один з найпростіших варіантів – почати все спочатку, з більш чесними й шляхетними партнерами. Проте із сімейним життям це не працює – Анна й Михайло дуже хотіли б, але не можуть відмотати час назад . Навіть у наші дні суспільство неохоче визнає за жінкою право на розлучення, у часи Івана Франка це було практично неможливим. Репутаційні втрати в очах громади гуцульського села стають катастрофічними – обох починають відкрито цькувати. Автор натякає й на іншу, цілком актуальну й нині загрозу – спалахи домашнього насилля через ревнощі. Звісно, у наші дні розлучення й повторне заміжжя могло б бути виходом для Анни, але це все одно дуже непростий шлях. Краще бути обізнаними, у тому числі юридично й психологічно, аніж потім шукати вкраденої справедливості, вкраденого щастя…
Таким чином, пишучи свою драму, Іван Франко багато міркує про речі, актуальні й тепер, у ХХІ столітті – соціальний прогрес, права людини, розвиток громадянського суспільства. Але “Украдене щастя” – це не тільки далекосяжний соціологічний прогноз, а й запрошення до роздумів – як не розгубити честі, гідності, любові, зрештою, людяності у вирі раптових неймовірних змін. Це одна з магістральних тем всієї світової літератури ХХ століття з його війнами, революціями, терором і репресіями, з раптовими змінами політичних поглядів і підважуванням моральних основ. Любов, яка не зраджує й має силу подивитися в обличчя смерті – чи не єдина достойна відповідь на виклики жорстокого часу.
Допис про роман Івана Франка “Перехресні стежки” читайте тут.
Кожен, хто ближче знайомиться з творчістю й біографією Івана Франка, рано чи пізно почує ці контроверсійні розповіді про нього. Про те, що хвороба, якою він тяжко хворів усе життя, буцімто виявилася сифілісом. Про любовниць, або, як кажуть на Галичині, любасок у кожному селі. Розвиваючи цей сюжет, розповідають і про непрості стосунки з дружиною Ольгою Рошкевич. Часом до історій про постійні родинні чвари допасовують ще й розповідь про багаторічну ворожнечу із сусідом – знаменитим істориком Михайлом Грушевським, яка нібито почалася з… собачого гавкоту. Відданого дослідника і директора львівського музею Івана Франка, автора книжки “Іван Франко від А до Я” Богдана Тихолоза ці контроверсії не тільки не збентежили, а й надихнули на створення тематичного відео на Youtube. Запрошуємо переглянути його й докопатися до суті, адже у такий спосіб ми відсіємо правду від вигадок і зможемо поглянути на життя й творчість нашого класика по-новому:
До слова, пан Богдан Тихолоз одним тематичним відео не обмежився і в період жорсткого карантину 2020 року запустив окремий Youtube-канал, присвячений біографічним цікавинкам про нього. Він має назву цілком у дусі нинішньої пандемічної реальності – “Франко вдома” 🙂
Запрошуємо до читання й перегляду!
Франко, Іван Якович.
Украдене щастя [Текст] / упоряд., вступ. ст., комент. та пояснення слів Б. С. Тихолоза ; худож.-оформ. Б. П. Бублик, В. А. Мурликін. – Харків : Фоліо, 2011. – 639 с.