З нагоди 85-ліття з дня народження Івана Драча переглядаємо його спільний повнометражний кінодебют із Юрієм Іллєнком – картину “Криниця для спраглих”
Постать Івана Драча нині асоціюється переважно з яскравими поетичними текстами із дебютної поетичної збірки “Соняшник” 1962 року, насамперед з титульним твором – “Баладою про соняшник”. Про величезну роль, яку він відіграв у становленні й розвитку українського поетичного кіно, згадується менше. Тому з нагоди 85-ліття з дня народження митця БІБЛІОТЕКА запрошує пригадати його спільний повнометражний дебют із режисером та оператором-постановником Юрієм Іллєнком – кінопритчу “Криниця для спраглих”.
Обом авторам картини – і Драчеві, і Іллєнкові – не відмовиш у юнацькому творчому максималізмові. Втім, у обох амбіції, з якими вони обирали тематику та художню мову, аж ніяк не були безпідставними. У Івана Федоровича за плечима була вже згадана поетична збірка “Соняшник”, а у Юрія Іллєнка – операторська робота у “Тінях забутих предків”, геніальному фільмі Сергія Параджанова. Відчувається, як вони прагнули повною мірою скористатися з художніх відкриттів, зроблених у тій кінокартині – майже статичні й майже мовчазні сцени, які в той же час побудовані за іншою, ніж у повсякденному житті, логікою. Це дає змогу зробити на короткому як для повного метру хронометражі (всього 73 хвилини) і на дуже простій сценографії – тільки селянська хата, вітряк, простий сільський монумент Невідомому солдатові, піщаний берег ріки, кладовище, пшеничне поле і, звісно, старий колодязь – картину, що сягає найглибших філософських смислів. При цьому тематика “Криниці для спраглих” зовсім не абстрактна, вона напрочуд злободенна. Авторам, як і дуже багатьом митцям-шістдесятникам, йдеться про відновлення жорстоко розірваного зв’язку часів. Голодомор, розкуркулення, сталінські репресії, катастрофічні втрати у Другій світовій війні – це не тільки свіжі болісні рани, це також і те, про що належить мовчати. Митці не можуть погодитися із втратою цілим народом свого голосу, вони обережно починають пошуки й розуміють, що без повернення репресованої культурної спадщини їм ніяк не обійтися. І в фіналі “Криниці для спраглих” вона все-таки повертається – в алюзіях на “Землю” (1930), хрестоматійну картину Олександра Довженка, яка вийшла на екрани якраз напередодні Голодомору й сталінських репресій. Яблука із зрубаного дерева, що його несе на своїх плечах старий Лесь (Дмитро Мілютенко), не губляться в піску забуття – їх лагідно визбирує й складає молода Соломія (Лариса Кадочникова), яка вже носить у собі нове життя. До цього епізоду контакти стародавньої народної традиції з радянським сьогоденням виглядали або недоречними, або відверто карикатурними – як у епізоді із записаним на магнітофон листом від сина про нікельоване корито, яким він має намір замінити старі ночви – аби батько міг помитися, “як усі люди”.
У “Криниці для спраглих” ми бачимо, як операторський талант Юрія Іллєнка втілює візії, прописані Іваном Драчем у тексті сценарію, у незабутніх кадрах та епізодах картини. Іллєнко зробив зображення у фільмі надконтрастним, відтворений ним світ то білий, неначе вкритий снігом, то чорний, як глибоке провалля криниці. Що у цій боротьбі світла й темряви візьме гору? В одному з епізодів ми бачимо, як реактивний літак, що агресивно вривався ревом своїх турбін у довколишню тишу, повільно й беззвучно котиться полем разом з конем, козою і молодою Соломією. Радянська сучасність, яка сьогодні так агресивно атакує світ української традиції, колись неодмінно стане минулим, і тоді стане очевидним, що з того всього тимчасове, а що – вічне…
Сама кінокартина достойно витримала випробування часом – до глядача вона потрапила лише через 22 роки після завершення зйомок, після скасування заборони на прокат у 1987-му. Втім, вона й нині не втратила ні актуальності, ні мистецької цінності – адже гострий конфлікт між українським буттям та прагненням повернутися до радянського минулого нікуди не подівся…
“Криниця для спраглих” – не єдина кінокартина, в якій Іван Драч виступив в амплуа сценариста. Так, він разом з режисером Леонідом Осикою створив “Камінний хрест” (1968) за мотивами новел Василя Стефаника. У нього головний герой Іван Дідух стає дуже неоднозначним, а тема протиставлення життя й смерті, пам’яті й забуття виходить на новий мистецький рівень. Докладніше про цей фільм – на веб-порталі Довженко-центру.
Криниця для спраглих [Електронний ресурс] = A Well for the thirsty / упоряд. Нац. центр ім. О. Довженка ; авт. сцен. І. Ф. Драч ; реж. Ю. Г. Іллєнко ; у ролях Л. В. Кадочнікова, Д. О. Мілютенко, Н. У. Алісова [та ін.] ; комп. Л. Грабовський ; пер. укр. С. Германа. – Київ : Інформаційні бізнесові системи і телекомунікації, 2010. – 1 DVD (71 хв.) : чорно-біл.
Камінний хрест [Електронний ресурс] = The Stone Cross / упоряд. Нац. центр ім. О. Довженка ; авт. сцен. І. Ф. Драч ; реж. Л. Осика ; у ролях Д. Ільченко, І. В. Миколайчук, Б. М. Брондуков [та ін.] ; комп. В. Губа ; пер. укр. С. Германа. – Київ : Інформаційні бізнесові системи і телекомунікації, 2010. – 1 DVD (77 хв.)
Госейко, Любомир.
Історія українського кінематографа [Текст] : 1896-1995 / пер. з фр. авт., С. Довганюка ; ред. та передм. В. Войтенка. – Київ : КІNО-КОЛО, 2005. – 461 с.
Драч, Іван Федорович.
Соняшник [Текст] : поезії 1960-1970 рр. / упоряд. І. С. Рябчий ; передм. І. М. Дзюби ; худож.-оформ. О. А. Гугалова. – Харків : Фоліо, 2016. – 414 с.