Ось уже впродовж чверті століття Конституція є непохитною основою нашої державності й усіх сфер публічної політики
Якщо поцікавитися у наших сучасників, який винахід цивілізації вони цінують найбільше, навряд чи у відповідях хтось згадає про конституційне право. Добре написаний та у належний спосіб прийнятий Основний закон ніби й не пов’язаний напряму з нашим повсякденним комфортом, як водогін чи централізоване опалення, і не такий престижний і привабливий, як модний гаджет. А між тим наша Конституція насправді і необхідна щодня, і стосується усіх, як вода у крані, і престижна, і незамінна. А її значення й цінність визначається вже хоча б тим, що наші співвітчизники впродовж тривалого часу наполегливо боролися за конституційне закріплення національних, громадських та особистих свобод, за українську владу, яку можна обирати та усувати в конституційний спосіб.
Український гетьман Пилип Орлик ще 1710 році зробив одну з перших в Європі спроб написати конституційний документ, затвердити його та надати йому чинності. Конституція, яка б поклала край самодержавству в Російській імперії, була серед програмних цілей Південного товариства декабристів, яке у 1820-х роках діяло на території України – у Києві та Василькові. Мислили категоріями конституційного права, соціального рівноправ’я та громадянських свобод і кирило-мефодіївці. Наступний раунд розвитку українського конституціоналізму пов’язаний із революцією 1905 року, яка знову висунула вимогу про прийняття Основного закону. Центральна Рада почала роботу над Конституцією УНР одразу після ухвалення Першого універсалу 23 червня 1917 року й спромоглася прийняти її лише напередоні свого розпуску наприкінці квітня 1918-го. За доби радянської влади УРСР мала чотири Основні закони – 1918-го, 1929-го, 1937-го та 1978-го років. Однак з погляду класичного конституційного права жодна з них не містила повного спектру особистих та громадянських свобод. Зокрема, в тексті Конституції 1918 року прописали таку абсолютно неправову річ, як диктатуру пролетаріату, а в Основному законі 1978 року – керівну та направляючу роль компартії.
Із здобуттям Незалежності майже одразу було дано старт створенню нового Основного закону. Попри наполегливі зусилля багатьох фахівців-ентузіастів, на фінальному етапі прийняття Конституції почали гальмувати – очевидно, не без участі тодішньої проросійської п’ятої колони. Але, як вже не раз було в час прийняття доленосних рішень, своє слово сказав не тільки політичний клас, а й проукраїнські громадські рухи. Аж до останнього моменту в залі Верховної Ради не було остаточної певності, що голоси за ухвалення нового Основного закону знайдуться. На щастя, тоді, в червні 1996-го, Україна уникла конфлікту навколо його прийняття. Але, на жаль, це була ще не остання сторінка боротьби за нашу Конституцію.
За чверть століття, що минули від 28 червня 1996 року, робилися неодноразові спроби використати Конституцію для боротьби з проукраїнськими політичними силами, які опинялися в опозиції. Найбільш серйозна атака на повноваження Верховної Ради та незалежність Конституційного суду було здійснено майже одразу, як до влади прийшов президент Віктор Янукович. Революція Гідності відбувалася в тому числі під гаслами відновлення конституційного права в Україні, зокрема, мирна хода до будівлі парламенту, з якої почалася кривава фаза протистоянь майданівців із провладними силовиками 18 лютого 2014 року, мала на меті домогтися скасування неправомірних змін до тексту Основного закону.
Конституція – наша святиня, адже практично всі ідеали, за які українці жертвували свободою та життям, записані на її сторінках. Це, зокрема, народовладдя, українська мова, синьо-жовтий стяг та національний гімн, справедливе правосуддя, доступна освіта й медицина, збереження природного середовища та культурної спадщини, авторитет на міжнародній арені. Більш докладно про історію нашого Основного закону – у документальному фільмі, знятому журналістами телеканалу “Рада”:
Більше про зміст Конституції та її історію можна прочитати тут.