До 120-річчя з дня народження Валер’яна Підмогильного
У 1928 році нарешті справдилися очікування фанатів Червоного Ренесансу у літературі. Всі чекали від молодих літераторів, за плечима в яких були яскраві дебюти, а в творчому багажі – власний самобутній стиль, довершеної великої прози. Досі новий український роман був лише в однині, і був він “напівімпортним” – мова про “Сонячну машину” політемігранта Володимира Винниченка, яка, втім, вийшла 1926 року в радянській частині України.
1928-го побачив світ не один, а зразу три нові романи. І кожен із них майже відразу зайняв своє важливе місце в історії укрліту двадцятих. Це “Майстер корабля” Юрія Яновського, “Дівчина з ведмедиком” Віктора Домонтовича й “Місто” Валер’яна Підмогильного.
Валер’ян Підмогильний якось зізнався, що сюжет про молодого селюка-провінціала, який приїхав учитися до Києва й вирішує залишитися там жити, первісно мав лягти в основу… сценарію кінокомедії. Але дебюту в кінематографі у Підмогильного не вийшло (на відміну від головного героя “Міста” Степана Радченка, між іншим). Невідомо, чи варто вірити цьому зізнанню – адже Валер’ян Підмогильний ще й написав про себе, що зовсім не вміє писати сюжетних творів (ага). Але так чи інакше він береться добросовісно виконувати всі настанови генеральної більшовицької лінії щодо літератури. Немов би хто й справді якийсь дуже впливовий і класово свідомий (так казали у ті часи про відданих пропагандистів більшовицької ідеології) літкритик перевіряв із чек-листком:
* зображення реалій соціалістичного будівництва – є;
* тема взаємин передового міста й села, яке у перспективі теж буде оновлюватися – є;
* сатира на представників дореволюційної інтелігенції – є;
* зображення пережитків буржуазної моралі, які шкодять молодому поколінню – є тощо.
Все нібито на місці, але “Місто” анітрохи не є пропагандистським твором, написаним у відповідністю із статтею В. Леніна “Про партійну організацію та партійну літературу”, а головний герой Степан Радченко не схожий на взірцевого представника нової радянської епохи. Перш за все впадають у вічі неймовірні кульбіти у цінностях, переконаннях і поведінці – від закоханності до холоднокровної байдужості, від гарячого юнацького завзяття до ліні й творчої неспроможності, від самозамилування й власної значущості – до упослідження й неохайності, від спорту і здорового способу життя – до прірви депресії. Комуністична критика 20-х, звісно, написала про моральну нестійкість і незрілість класового попутника, але текст Підмогильного більш складний і глибокий. Його Степан Радченко – результат філософської, точніше, екзистенційної невизначеності. Те, що він знає і в що вірить, аж ніяк не об’єктивна істина, і Валер’ян Підмогильний непомітно нагадує про це, щойно його герой робить у своїх переконаннях новий розворот на 180 градусів.
Письменникові Підмогильному пощастило одразу опанувати всі особливості романного жанру. Чи не найважливіша з них – герметичність. Цей літературознавчий термін означає цілковите відділення читача від буденності й занурення з головою у романний світ. Аби її досягти, автор дбайливо прописує кожну дрібницю, яка в кінцевому підсумку працює на відтворення атмосфери Києва 1920-х. Так ми майже несамохіть дізнаємося, що навіть на Верхньому та Нижньому Валах на Подолі ще були тоді убогі селянські хати без водогону й каналізації, що Андріївський узвіз далеко не зразу став респектабельною визитівкою міста, про те, як кияни діставалися до своїх улюблених пляжів на Трухановому острові, коли ще Пішохідний міст не був збудований. Візьміть на свій формуляр “Місто”, і Ви дізнаєтеся, як Степан Радченко складав свій персональний бюджет (і яке місце в ньому займають витрати на пристойний одяг і на жінок), як він зумів організувати любовні побачення за графіком, чіткішим за розклад пар в університеті, як у 20-ті виглядало житло класу “економ” та “еліт” та як працювали тодішні маклери з його оренди.
2 лютого виповнюється 120 років з дня народження Валер’яна Підмогильного. Радянський тоталітаризм вбив його в тридцять шість, під час трагічного розстрілу Соловецького етапу в 1937-му.
Р.S. Тут можна прочитати допис про роман Валер’яна Підмогильного “Невеличка драма”.
Підмогильний, В. П.
Місто [Текст] : роман / упорядкув. та передм. Г. М. Кудрі. – Харків : Веста : Ранок, 2003. – 255 с.