22 січня Україна відзначатиме 103 роки від Дня Злуки Наддніпрянської та Наддністрянської України, урочисто проголошеної у 1919-му на Софійському майдані в Києві
Нині історична наука вже докладно проаналізувала й пояснила громадськості, чому Злука УНР та ЗУНР у контексті Революції 1917-1921 років не була здійснена, а обидва державні утворення зрештою зазнали поразки від зовнішньої агресії поодинці, так і не здійснивши спроби об’єднати уряд, військо та решту державних інституцій. Хоча у висвітленні всієї Української Революції та проголошення Акту Злуки зокрема краще зробити оптимістичні акценти замість традиційних песимістичних. Адже Визвольні змагання – це практично завжди про те, як досягати максимальних здобутків попри украй несприятливі історичні обставини. Дата 22 січня – чи не найбільш промовисте нагадування про це: у 1918 році цього дня було здійснено перше в новітній історії проголошення Незалежності України, а відповідно у 1919-му – задекларовано стратегічний курс на суверенітет України на всіх етнічних землях.
Акт про Злуку ЗУНР та УНР – найбільш яскрава й урочиста сторінка боротьби за Соборність на тому історичному етапі, проте були й інші. Зокрема, відомий історик Сергій Громенко докладно дослідив діяльність кримськотатарського національно-визвольного руху та наполегливі зусилля Гетьмана Української Держави Павла Скоропадського у 1918 році, спрямовані на приєднання Криму до України.
Також Скоропадський приділяв значну увагу встановленню східних кордонів України, зокрема ведучи заради цього активні переговори з Донським військом. Зрештою, перші кроки на шляху до Злуки з боку Наддніпрянщини також зробив саме глава Української держави (не плутати з УНР при Центральній Раді та Директорії) . Передвступний договір про неї, підписаний 1 грудня 1918 року на залізничній станції Фастів, мав бути підписаний представниками Гетьмана. Натомість замість нього з цього моменту підготовку до Злуки перебрали у свої руки керівники антигетьманського повстання, очільники Директорії Володимир Винниченко й Симон Петлюра. Так українські еліти попри діаметрально протилежні політичні переконання продемонстрували єдність у найголовнішому аспекті державотворення – відданість Незалежності та утвердженню територіальної цілісності.
В Івано-Франківську неподалік найпопулярнішої міської локації для зустрічей та фото – фонтану на Вічевому майдані – знаходиться історична будівля готелю «Дністер». Саме тут 3 січня 1919 року Українська національна рада ЗУНР одноголосно проголосувала за об’єднання з Наддніпрянщиною. Так завершився тривалий період національного й культурного усвідомлення українців, що мешкали на землях, підвладних Австро-Угорщині. Нині видається неймовірним, що упродовж десятків років багато хто з них орієнтувався на Російську імперію та на її православного імператора-самодержця. Лише на зламі ХІХ-ХХ століть народовці (прибічники українського самоусвідомлення галичан) почали ставати впливовішими за москвофілів. Остаточне зцілення від московських марень галицьких інтелектуалів прийшло під час російської окупації у 1915-1916 роках у ході Першої світової війни. Прикметно, що після 1919 року українці практично припинили всі дискусії про необхідність Соборності територій й надалі сприймали її як невід’ємну властивість майбутньої Незалежної України.
Урочистості 22 січня 1919 року відбувалися тоді, коли російські більшовицькі війська вже окупували практично всю Лівобережну Україну. Всього через два тижні, 5 лютого Директорія залишила Київ. Відвоювати столицю спільними зусиллями петлюрівців та галичан у серпні зазнали прикрої невдачі: звільнений від більшовиків Київ довелося без бою віддати переважаючим силам денікінців (докладніше про ці події можна прочитати в популярному історичному романі «Маруся» Василя Шкляра). У подальшому військова та політична єдність УНР та ЗУНР була зруйнована під впливом зовнішніх агресорів і зумовлених ним внутрішніх політичних протиріч. Надалі масові публічні акції на підтримку Незалежності й Соборності стали можливими лише в період розпаду СРСР. Акція «Ланцюг єднання між Києвом та Львовом» 21 січня 1990 року увійшла в історію. На згадку про неї та на утвердження Соборності щороку 22 січня громадські активісти проводять акцію на київському мосту ім. Патона.
Втім, відносно нещодавно мирні громадянські акції на підтримку Соборності зазнавали брутальних нападів та насильства з боку прихильників Росії. Саме так сталося на маніфестації за єдність України у Донецьку 28 квітня 2014 року та на ході вболівальників українських футбольних клубів 2 травня того ж року в Одесі. Постраждалі й загиблі під час цих акцій засвідчили готовність нинішнього покоління українців відстоювати Соборність ціною власного життя. Проте, на щастя, далеко не завжди відданість ідеї Незалежності й Соборності передбачає необхідність іти на такі жертви. Підтримати утвердження Соборності можна навіть у повсякденному житті – наприклад, допомагаючи абітурієнтам та студентам з окупованих територій отримати освіту в Україні. Про це – у соціальному рекламному ролику, створеному на замовлення Міністерства з питань тимчасово окупованих територій:
Запрошуємо також читати інформаційні матеріали БІБЛІОТЕКИ до Дня Соборності України у 2019 та 2021 роках.
Допис проілюстровано історичним фото з акції “Ланцюг єдності” 21 січня 1990 року на проспекті Перемоги неподалік від БІБЛІОТЕКИ. Джерело зображення – patrioty.org.ua.
Плохій, С. М.
Брама Європи [Текст] : історія України від скіфських воєн до незалежності / пер. з англ. Р. Клочка ; дизайнер обкл. М. Тітов. – 2-е вид. – Харків : Книжковий клуб “Клуб сімейного дозвілля”, 2018. – 495 с.
Полонська-Василенко, Наталія Дмитрівна.
Історія України [Текст] : у 2 т. Т. 2 : Від середини XVII ст. до 1923 року / худож. оформ. Є. Муштенка. – 2-е вид. ; Репр. вид. відтвор. 1972-1976 рр. – К. : Либідь, 1993. – 607 с.
Дорошенко-Товмацький, Б.
Симон Петлюра [Текст] : життя і діяльність. – Київ : Просвіта, 2005. – 607 с. – Бібліогр.: с. 595.