Ми якраз і є тим поколінням, якому належить віднайти, осягнути й зберегти для нащадків колективну історичну пам’ять про жертв Бабиного Яру

“Ніколи ні в кого серед киян жодних сумнівів у тому, що в Бабиному Яру німці вбивали євреїв та інших людей, не було. Для киян це є аксіома” – говорить доктор політичних наук Владислав Гриневич, директор Інституту дослідження території та ландшафту пам’яті Бабиного Яру Меморіального центру Голокосту “Бабин Яр”. Однак за вісімдесят років, що минули від початку масового терору в цьому місці, у темі Бабиного Яру історична правда змішалася з численними ідеологічними штампами та перекрученнями. Деякими наративами охоче користується Російська Федерація, яка прагне дискредитації українського визвольного руху в період Другої світової війни. Тому одне з першочергових завдань нинішньої української історіографії – чітко окреслити коло жертв і коло винуватців, а також пояснити, чому цього не було зроблено одразу, ще в радянський час. Власне, ще у сорокових роках влада СРСР почала замовчувати, що найчисельнішою потерпілою спільнотою у Бабиному Яру були євреї. Натомість після його розпаду маятник гойднувся в інший бік, і в наш час Бабин Яр за кордоном часто асоціюється виключно з терором проти євреїв.

Власне, термін Голокост у контексті Бабиного Яру і ще багатьох місць масових страт мирного населення та військовополонених на території України потребує уточнення. Крім власне етнічних євреїв вже в першу, найбільш масову хвилю нацистського терору впродовж 29-30 вересня 1941 року загинуло й багато інших людей, передусім членів змішаних родин. Іншою численною групою цивільного населення, що стала жертвою масових вбивств, були заручники – як правило, випадкові перехожі, схоплені й страчені у порядку відплати за порушення заборон, встановлених окупаційною владою, або заради того, щоб зламати опір та саботаж відправлення на примусові роботи до Німеччини. Варто згадати й про трагедію полонених й розстріляних червоноармійців, зокрема моряків Пінської річкової флотилії. Не такою чисельною, але не менш важливою групою жертв Бабиного Яру є учасники українського націоналістичного підпілля. Ще серед жертв – роми, пацієнти психіатричної лікарні, біженці…

Що ж до винуватців та безпосередніх виконавців злочину, Владислав Гриневич називає конкретні німецькі підрозділи та їхніх командирів. Проте окремо наголошує – ані українських націоналістів, ані сформованої з військовополонених і місцевих мешканців поліції серед них не було. Він вказує на факти, які доводять – німецькі окупанти абсолютно не потребували зайвого ризику, пов’язаного з участю місцевих у розстрілах і відповідно з їхнім доступом до вогнепальної зброї. Таким чином спростовується чи не найпоширеніший міф російської пропаганди – про бандерівців, які нібито брали активну участь у терорі проти євреїв.

На жаль, політика радянської влади напередодні відступу з Києва та у перші дні окупації не передбачала жодного захисту від терору для цивільного населення. В наш час уже доволі докладно проаналізовано, чому вранці 29 вересня 1941 кати отримали практично безперешкодний доступ до своїх жертв. Про це також йдеться в інтерв’ю з Владиславом Гриневичем.

БІБЛІОТЕКА запрошує переглянути відео Youtube-каналу “історія без міфів”, аби краще зрозуміти, яким чином нам належить розглядати трагедію Бабиного Яру як частину нашої, української історії.

P.S. Огляд літератури про трагедію Бабиного Яру з фондів БІБЛІОТЕКИ можна прочитати тут .

Категорії: Без категорії

Повєткін Євген

ЦБ ім. Тараса Шевченка для дітей м. Києва, бібліотекар (з 2017 р.), 46 років. За освітою філолог, випускник Бердянського педуніверситету (1997 р.) і магістерського курсу з історії, теорії літератури та компаративістики НаУКМА (2000 р.)

Easysoftonic
EnglishFrenchGermanItalianUkrainian