Останніми роками з подачі мас-медіа календарні звичаї, табу та обряди перестали бути цариною лише етнографів та фольклористів. Скажімо, про колядки, стрибання через вогонь на Івана Купала або про освячення яблук у день свята Преображення Господнього тепер уже знають далеко не тільки студенти-першокурсники філфаку, яким зовсім скоро потрібно буде здавати фольклорну практику:)

БІБЛІОТЕКА пропонує не зупинятися на досягнутому й дізнатися ще більше про українське старосвітське життя. Календарна обрядовість для селян та міщан минулих століть – це не якісь красиві та дещо наївні казочки про сиву минувшину. Це система, що працювала чітко, як годинник, даючи змогу українцям не лише прогодуватися власною працею на землі, а й досягати успіхів, вагомих навіть з погляду сьогодення. Ми вже говорили про масову грамотність українців у ХVII-XVIII століттях та народні звичаї, пов’язані із шкільною освітою. Тепер на черзі розповідь про інші здобутки старосвітської України – розвинене садівництво, бджолярство, а ще про якісний та красивий одяг. Всі вони віддзеркалюються у святах та обрядах початку осені.

Ось тут вперше настає пора розривати шаблони. Наші сучасники будуть дуже здивовані, якщо їм сказати, що свята Маковія (14 серпня), Спаса, або Преображення (19 серпня), та Перша Пречиста, або Успіння Богородиці (28 серпня) належать до ОСІННІХ свят. Більше того, осінь для наших предків починалася ще раніше – на день святого Іллі 2 серпня (а за юліанським календарем або, як іще кажуть, старим стилем це взагалі 20 липня!) Але в давнину ніхто навіть і не думав обурюватися з такого зухвалого вкорочення літа. Для наших пращурів усе було зрозумілим: осінь триває від жнив до снігів. Упродовж віків хлібороби-практики встановили й закріпили календарним звичаєм дату дедлайну для жниварів – 1 серпня за новим стилем, або день святої Мокрини, то вже з наступного дня – з 2 серпня, або від Іллі офіційно дозволялося сіяти озимину на врожай наступного року. Що автоматично означало початок осені:)

На прикладі народних свят серпня ми можемо побачити, як навіть після десятиліть радянського атеїзму та колгоспів календарні звичаї нібито й нікуди не зникли. Але все страшенно переплуталося, тому будемо потроху давати цьому лад:)

  • Хто з нас не чув від старшого покоління розповідей на повному серйозі про те, що після Іллі вже не можна більше купатися у водоймах? Насправді у переважній більшості українських регіонів не було якихось табу щодо купелі у річках чи озерах. Всі заборони й застереження стосувалися грози, яка може трапитися у цей день. Це й не дивно – в народній уяві святий Ілля – прямий наслідник язичницького бога Перуна, що якраз і “завідував” грозами, блискавками та громами.
  • 9 серпня за новим стилем православні вшановують пам’ять великомученика Пантелеймона. В наші дні вже всі знають, що святий Пантелеймон є цілителем, і моляться до нього про одужання від хвороб. Але так було далеко не завжди. Неписьменним селянам минулих століть було важко запам’ятати латинське ім’я Пантелеон (дослівно: такий, як лев) та факти з житія святого. Так з’явився… святий Палій (!), до якого слід було молитися про захист від пожеж!
  • 14 серпня – православне свято Винесення Чесних Древ Хреста Господнього, день пам’яті старозавітних повстанців та мучеників братів Маккавеїв (чиє ім’я, ясна річ, також дістало цілком народну етимологію), Перший, або Маковий Спас. Втім, у переважній більшості українських регіонів свято називалося Маковієм. У Києві цього дня було прийнято освячувати води Дніпра й купатися (так-так, у серпні, а не в ополонці 19 січня на Водохреща). Згідно з фольклорними записами, існував навіть звичай чоловікам приходити на водосвяття у козацькому вбранні. “Перший Спас – на воді стоять” – так, саме цей звичай і мається тут на увазі 🙂
    Слід зауважити, що дитяче харчування у старосвітській Україні було бідним на солодощі, особливо до колоритно описаного Іваном Нечуєм-Левицьким у “Миколі Джері” буму цукрозаводчиків середини ХІХ століття. Маковія – одне з небагатьох свят, коли малеча могла вихопити собі солодку лагоминку. Цього дня на стіл подають фірмову страву – шулики. Готують ї так: печуть коржі, ламають на дрібні шматочки в макітру і заливають медовою ситою та розтертим маком – читаємо в “Звичаях нашого народу” Олекси Воропая.
  • Спас, або Преображення – ще один приклад “творчого” опрацювання нашим народом приписів Православ’я. Як відомо, свято Преображення припадає на час строгого Успенського Посту, який не міг не нагадати нашим пращурам про Великий Піст перед Пасхою. Легенда розповідає про те, що колись у сиву давнину Бог відступив від свого первісного наміру зробити Великий Піст аж дев’ятитижневим, зглянувшись на прохання святих отців. Відтоді є два пости – семитижневий перед Пасхою і двотижневий на Спаса.
    Для наших пращурів обрядовість на Спаса, таким чином, напряму перегукувалася із звичаями на Великдень. А заборона вживати яблука до настання свята Спаса пов’язана з обрядом поминання померлих, який також бере початок ще з язичництва. Виходить, коли ми братимемо до рук яблука, освячені на день Преображення, маємо міркувати про райський сад та про надію колись потрапити до нього. А ще – про працю садівників – і на небесах, і на землі.
  • У багатьох ЗМІ можна ще прочитати про Третій Спас – святкування дня перенесення Нерукотворного образу Ісуса Христа з міста Едеси на Близькому Сході до Константинополя. Воно припадає на 29 серпня за новим стилем. Але насправді в Україні Третій Спас не відзначають. Натомість напередодні, 28 серпня, святкується Успіння Пресвятої Богородиці, або Перша Пречиста. Як уже писалося вище, від Іллі вже дозволялося сіяти озимину, та насправді її сіяли вже ближче до Першої Пречистої. Свято було довгоочікуваним – від цього дня дівчат на селі звільняли від тяжкої роботи, максимум – зібрати яблука та груші, які вже після Спаса можна було їсти цілком вільно. В незаміжніх та неодружених починається підготовка до весільного сезону:)

Ще трохи про український старосвітський серпень. Після жнив і Спаса в селян з’являлася нагода торгувати на ярмарках. Зазвичай тепла погода дозволяла вибратися до міста навіть бідноті, яка не мала чобіт. Українці залюбки торгували й подорожували, максимально користаючи з вікна можливостей на початку осені…

Воропай, Олекса.
Звичаї нашого народу [Текст] : етнограф. нарис. – К. : Велес, 2009. – 431 с.

Капранови, брати
Веселих свят! [Текст] : Український рік / худож. О. Костенко, О. Льовіна, О. Кузнєцова [та ін.]. – Київ : Зелений пес : Гамазин, 2018. – 95 с.

Ілюстративне зображення до матеріалу узяте з книги братів Капранових “Веселих свят”.

Категорії: Без категорії

Повєткін Євген

ЦБ ім. Тараса Шевченка для дітей м. Києва, бібліотекар (з 2017 р.), 46 років. За освітою філолог, випускник Бердянського педуніверситету (1997 р.) і магістерського курсу з історії, теорії літератури та компаративістики НаУКМА (2000 р.)

Easysoftonic
EnglishFrenchGermanItalianUkrainian