На початку нового чудового весняного тижня БІБЛІОТЕКА хотіла б запостити ось цей вірш про біленького красеня-котика, добре знайомий всім читачам найзнаковішої поетичної збірки українського дитліту – “Улюблені вірші”, що побачила світ у видавництві “А-ба-ба-га-ла-ма-га”. Ми таким чином не тільки хочемо поліпшити Ваш настрій, а й відзначити день народження його авторки. Сьогодні рівно 140 років Марії Ленерт-Домбровській, відомій українцям за її творчим псевдонімом – Марійка Підгірянка.
Котик Скочив котик, сів на плотик. Миє ротик і животик. Він біленький і чистенький, - гарний Мурчик мій маленький.
…Словосполучення “професійний літератор” дуже рідко стосується поетів. І в минулому, і в наші дні вони не можуть прогодуватися із своїх літературних гонорарів, тому автори віршів та поем – як правило, професіонали не тільки у мистецтві слова. Марійці Підгірянці ж пощастило поєднати в єдине ціле свою професійну та мистецьку самореалізацію. Вона досягла неймовірного взаємозбагачення поезії для дітей та педагогічної діяльності.
Однією з найвідоміших газетних цитат ХІХ століття, що їх час від часу повторюють у наші дні, є фраза, що нібито належала “залізному канцлеру” Німеччини Отто фон Бісмарку про те, що війну із Францією виграв пруський учитель. Ми поки що не будемо докопуватися до першоджерела цього вислову, лишень хотіли б нагадати, що БІБЛІОТЕКА вже не раз розповідала про важливу роль шкільної освіти для української історії. Зовсім свіжий приклад – науково-популярна книжка “Школознавство”, про яку ми цієї п’ятниці говорили з авторкою – Галиною Ткачук – під час онлайн-ефіру. А у березні 2018 року нам вдалося провести для наших юних читачів чудову лекцію старшої наукової співробітниці Національного музею України ім. Тараса Шевченка Галини Мрозек про шкільну освіту в Україні в ХVII -XIX століттях.
Доба, в який випало жити Марії Підгірянці – це час постійного колоніального протистояння, яке зрештою призвело до вибуху Першої світової війни. Задовго до того, як битися за Україну під час Визвольних змагань 1917-1921 років, потрібно було завоювати шкільну освіту. Під час онлайн-презентації книжки Наталки Малетич “Леся. Мандрівний клубочок” ми говорили про те, що Лариса Косач змогла стати Лесею Українкою насамперед тому, що не ходила до російської імперської школи, а навчалася вдома. Потрібно було негайно усунути дилему між шкільною освітою та українським самоусвідомленням.
Марійка Підгірянка стала однією з піонерок українського масового шкільництва. Працюючи на початку XX століття разом з чоловіком на Прикарпатті, вона швидко збагнула, чому пробуксовує традиційна освітня система, яка вчила селянських дітей лише взимку, мало й несистематично. Це вона запровадила на селі просунуту гімназіальну практику з уроками та перервами, із сталими навчальними планами й програмами. А ще вона усвідомила, якого серйозного ставлення й величезного людського ресурсу вимагає якісна початкова освіта.
Вже недостатньо було тільки вміння читати й писати, яке давала старосвітська школа – необхідно було читати швидко, багато, добре розуміючи прочитане. Для розвитку дитячого мовлення потрібно було мати багато цікавих коротеньких віршиків, які легко можна вивчити напам’ять. А що готової дитячої поезії було обмаль, то Марійка Підгірянка сама взялася за перо. Так у двадцять два роки вона дебютувала як поетка.
Нині Марійка Підгірянка – серед визнаних класиків українського дитліту. У тій-таки збірці “Улюблені вірші” її твори надруковано поруч з творами Олени Пчілки, Максима Рильського, Павла Тичини, Платона Воронька, Миколи Вінграновського. Проте до канону української радянської літератури Марійка Підгірянка потрапила лише в період хрущовської відлиги. Уникнути масових сталінських репресій, розгорнутих на Західній Україні у період “перших совітів” та після завершення Другої світової війни, Марія Ленерт-Домбровська змогла лише тому, що була прикутою до ліжка після важкої травми навесні 1940-го. Самовідданість близьких і родини допомогла їй тоді вижити.
Втім, радянська влада – не єдине випробування, яке випало на долю Марії Підгірянки. Не легше їй велося під час вимушеної розлуки з чоловіком і перебування в таборі для інтернованих осіб під час Першої світової війни. Про це вона також написала – її перу належить поема “Мати-страдниця”, виконана у стилістиці народних голосінь. Сподіваємося, колись з’явиться якісний нон-фікшн про Марію Підгірянку, який ми зможемо запропонувати нашим читачам.
Хлопчик і ластівка Хлопчик: - Ластівочко мила, Де хочеш летіти? Чи тобі не шкода Гніздечко лишити? Ластівка: - Шкода, милий хлопче, Але що чинити? Як зима настане - Тяжко буде жити. Хлопчик: - Путь тобі щаслива, Хоч і далеченька! Прилітай здорова Навесні, рідненька! Ластівка: - Прилечу, мій хлопче, Із чужого краю, Під твоїм віконцем Пісню заспіваю...
Підгірянка, Марійка. Учись, маленький! [Текст] : вірші, казки, п’єса, загадки / упоряд. і передм. О. Нахлік ; худож. І. Литвин. – Київ : Веселка, 1994. – 239 с.
Підгірянка, Марійка.
Для Вкраїни вірно жиймо [Текст] : твори / упорядкув. і прим. В. Левицького. – Івано-Франківськ : Нова Зоря, 2009. – 783 с.