Сьогодні, коли Україна відзначає День Соборності й згадує урочисте проголошення Акту Злуки УНР та ЗУНР на Софійському майдані в Києві 22 січня 1919 року, БІБЛІОТЕКА хотіла б коротко розповісти, чому ця дата займає особливе місце в нашому календарі.
Що відбулося?
Впродовж багатьох століть території, на яких проживали етнічні українці, були розділені між сусідніми державами. Від останньої чверті ХVIII століття, після сумнозвісних поділів Польщі, українські землі увійшли до складу двох великих багатоетнічних імперій – Російської та Австро-Угорської.
ХІХ століття – час, коли народи Європи ставали націями, тобто спільнотами, поєднаними не тільки мовою та звичаями, а й політичними та економічними орієнтирами. Українці теж прагнули долучися до великого історичного тренду, але у ході перегонів за право стати нацією вони повсякчас наражалися на бар’єри, втрачаючи не тільки залікові очки, але й своїх національних діячів та лідерів. Адже, на відміну від багатьох європейських етносів, українцям в ХІХ столітті заборонялося не тільки створення власних політичних партій, а й вільне користування рідною мовою. Українські інтелектуали мусили ставати порушниками імперських законів й нести за це несправеливо суворе покарання.
Перша світова війна, події якої відбувалися в тому числі й на українських землях, несподівано призвела до розпаду обох імперій та виникнення умов для завершення формування нації. Ним мало стати створення та утвердження Української держави. Процес відбувався у два етапи: спочатку виникли державні утворення в обох підконтрольних імперіям частинах України (УНР, остаточно оформлена як незалежна держава 22 січня 1918 року Четвертим Універсалом, та ЗУНР, проголошена 1 листопада 1918 року), потім відбулося їх об’єдання, дату урочистого проголошення якого ми й святкуємо тепер як День Соборності.
Отже, українській нації тоді, на рубежі 1918-1919 років, вдалося прийняти засадничі рішення про створення власної незалежної держави, її територію, зовнішньо- та внутрішньополітичні принципи, та втілити їх тією мірою, наскільки дозволили тогочасні історичні обставини.
Що таке Соборність?
Нині ми, українські громадяни, звикли вважати себе єдиною спільнотою, незалежно від земель та регіонів, де ми проживаємо. Однак для того, щоб так сталося, потрібно було пройти немалий історичний шлях. Упродовж перебування у складі імперій українцям наполегливо прищеплювали інше самоусвідомлення, вигідне окупаційній владі. У праці Сергія Плохія “Брама Європи” докладно характеризується найбільш поширений формат імперської ідентичності для українців – т.з. малоросійство. Звісно, що ні Українська Революція 1917-1921 років, ні навіть проголошення Незалежності у 1991 році остаточно не поклали край орієнтації на колишню імперську метрополію, цей шлях нам ще належить пройти до кінця. Однак 22 січня 1919 року – важлива віха на ньому.
Чому 22 січня ми відзначаємо на державному рівні?
Невідомо, чи стала б дата 22 січня Днем Соборності, якби її зміст обмежувався лише згадкою про урочистості у 1919 році. Адже в цей день у різні роки відбулося одразу кілька важливих подій, кожна з яких пов’язана з історією української державності. Коротко перерахуємо їх:
22 січня 1918 року – прийняття Центральною Радою Четвертого Універсалу, яким проголошено державну Незалежність УНР;
22 січня 1919 – проголошення Акту Злуки УНР та ЗУНР;
22 січня 1939 року – святкування 20-річчя Акту Злуки в столиці Карпатської України м. Хусті, що засвідчило курс на відновлення Незалежності України;
21 січня 1990 року – перша широкомасштабна політична маніфестація українців в СРСР – акція “Ланцюг єднання” на відзначення 71-тої річниці Акту Злуки;
22 січня 1992 – передача повноважень та атрибутів голови УНР в екзилі Миколи Плав’юка чинному тоді керівникові України Леонідові Кравчукові;
22 січня 2014 року – загибель перших майданівців – Михайла Жизнєвського та Сергія Нігояна – в ході протистоянь із вірними Вікторові Януковичу силовиками.
Таким чином, 22 січня ми віддаємо належне не тільки 102-річниці проголошення Акту Злуки, а й борцям за утвердження української державності кількох поколінь.
Хто був серед найвідоміших учасників події 1919 року?
Цікаво, що з обох боків – і з боку УНР, і з боку ЗУНР – найвищими державними представниками на урочистій церемонії проголошення Акту Злуки були відомі письменники Володимир Винниченко та Василь Стефаник. Ясна річ, це не пов’язане з їхніми заслугами перед українською літературою – просто Володимир Винниченко обіймав тоді посаду Голови Директорії УНР, а Василь Стефаник був очільником делегації ЗУНР. Натомість Симон Петлюра, хоча також брав участь в урочистостях на Софійській площі, в січні 1919-го ще не був керівником Української держави – він був військовим міністром. У церемонії узяв участь також інший відомий український військовий діяч – полковник Євген Коновалець, який командував парадом галицького легіону Січових Стрільців.
Окремо слід сказати про ще одного представника ЗУНР Льва Бачинського, що на той час фактично виконував обов’язки голови уряду.
Як увіковічнено пам’ять про Акт Злуки?
На жаль, нині на самій Софійській площі немає жодного пам’ятного знаку про подію 22 січня 1919 року. Натомість пам’ять про Акт Злуки увіковічнено у місті, де в грудні 1918 року було підписано Передвступний договір. У Фастові на пероні залізничного вокзалу в 2001 році зусиллями громадськості було встановлено Вагон-музей Акту Злуки. У 2019 році пам’ятка стала повноцінним меморіалом – поруч з нею було встановлено флагшток з Державним прапором України, історичний локомотив та залізничну платформу, яку під час бойових дій використовували для розміщення гармати.
Тут можна прочитати допис на веб-сайті БІБЛІОТЕКИ з нагоди 100-річчя Акту Злуки.
Плохій, С. М.
Брама Європи [Текст] : історія України від скіфських воєн до незалежності / пер. з англ. Р. Клочка ; дизайнер обкл. М. Тітов. – 2-е вид. – Харків : Книжковий клуб “Клуб сімейного дозвілля”, 2018. – 495 с.
Полонська-Василенко, Наталія Дмитрівна.
Історія України [Текст] : у 2 т. Т. 2 : Від середини XVII ст. до 1923 року / худож. оформ. Є. Муштенка. – 2-е вид. ; Репр. вид. відтвор. 1972-1976 рр. – К. : Либідь, 1993. – 607 с.
Дорошенко-Товмацький, Б.
Симон Петлюра [Текст] : життя і діяльність. – Київ : Просвіта, 2005. – 607 с. – Бібліогр.: с. 595.