Добра література – це також можливість поміркувати, як можна було б прожити життя, що склалося по-іншому. Причому ця інакшість може стосуватися доволі глобальних речей – інша країна, культура, звичаї, історичний період, проте через численні дрібниці та подробиці все те поєднується з нашим власним життєвим досвідом. Узяти хоча б свіжі враження про новорічний сезон 2020/2021. Ви ж, напевне, відчули сплеск оптимізму, який не базується майже ні на чому, крім хіба що відомого мему про жахливий 2020-й. Емоційне піднесення новорічної ночі не залишає місця роздумам про невизначеність наступного року та його поки що невідомі загрози…
Литовський письменник Рімантас Кміта на сторінках роману “Хроніки Південного” пропонує в компанії 17-18 річних юнаків та однієї дівчини зустрічати Новий 1995 рік. Головний герой, якого звуть так само, як й автора (очевидно, натяк на те, що твір автобіографічний 🙂 вже мав певний багаж здобутків ( він – нова зірка реґбі, що мріє про кар’єру у дорослому спорті), викликів (необхідність “підтягти” успішність з литовської літератури) та проблем (хронічне безгрошів’я). Він щойно пережив яскраву любовну пригоду, що на той момент немов обірвалася на півслові – втім, закоханість майже не заважає прагматично сприймати ту саму єдину дівчину в хлопчачій компанії як “запасний варіант”. Розповідаючи про себе й випадкових приятелів, Рімантас раптом усвідомлює: у нього тодішнього не було практично жодного шансу зберегти нічого з того, чим він жив тоді. Але він знає – перейматися цим також немає жодного сенсу…
Назва “Хроніки Південного” вказує на назву мікрорайону міста Шяуляй на півночі Литви, неподалік від кордону з Латвією. Шяуляй – немале місто навіть за українськими мірками, 108 тис. мешканців – це приблизно стільки, скільки у Сєверодонецьку, що в час російської окупації Донбасу став адміністративним центром Луганської області. Цікаво, що паралелі між Шяуляєм у зображенні Рімантаса Кміти та Луганщиною цим не вичерпуються. Литовське місто у радянські часи було великим промисловим центром, а після здобуття незалежності у дев’яностих стало класичним депресивним регіоном, з найвищим рівнем безробіття в країні. Далі, роман Рімантаса Кміти написаний специфічним шяуляйським діалектом литовської, яку перекладачка Беатріче Белявців передала донбаською говіркою. Нарешті, тим, хто вже прочитав твір, він відчутно нагадує твори Сергія Жадана, насамперед “Ворошиловград”.
Рімантас Кміта – професійний філолог, професор університету в Клайпеді. Сторюючи “Хроніки Південного”, він не зрадив своєму фахові й по максимуму додав у текст літературного матеріалу: від всесвітньовідомих творів, таких, як “Чайка Джонатан Лівінгстон” Ричарда Баха та “Ідіота” Федора Достоєвського, до литовської класичної та модерністської літератури, майже невідомої у нас. Дорослішання героя-підлітка через призму читання по-справжньому важливих для нього (неї) книжок – хід, що з легкої руки американця Джона Ґріна став мейнстрімом сучасної молодіжної літератури. Рімантас Кміта додає суто пострадянської специфіки – повернення до літературного канону тих, кого в пізньому СРСР евфемічно називали “забутими іменами” – репресованих літераторів.
Литва – доволі популярний серед українців напрямок туризму. Коли людство нарешті подолає пандемію COVID-19, читачі Рімантаса Кміти зможуть відвідати “місця слави” його головного героя в Шяуляї. Без жартів – у соцмережі Facebook бажаючі можуть знайти сторінку, присвячену тематичним екскурсіям*.
Кміта, Р.
Хроніки Південного [Текст] : роман / пер. з лит. Б. Белявців. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2019. – 383 с.
——
* потрібно ввести в рядку пошуку назву роману литовською мовою – Pietinia kronikas 🙂
Тут і тут можна прочитати про знайомство читачів БІБЛІОТЕКИ з сучасною дитячою літературою Литви.