8 січня письменникові, літературознавцеві, педагогові й головному редакторові журналу “Однокласник”, співзасновникові й першому ректорові НаУКМА виповнилося б 70…
Зовсім нещодавно, коли у стінах БІБЛІОТЕКИ відбулося оголошення й нагородження переможців Топу Барабуки-2021. Ми поступово звикаємо бачити у найновіших дитячих книжках значущі тренди сьогодення, які заслуговують на зміцнення, поширення та продовження, від екологічної, культурно-мистецької та історичної освіченості до участі в житті місцевих мікроспільнот – наприклад, двору в житловому кварталі. Це нині виглядає цілком правильним і логічним. Проте щоб сформувати такий погляд на дитячу літературу, свого часу знадобилися самовіддані зусилля ентузіастів-візіонерів. До їх числа , безумовно, належить і Сергій Іванюк (Сергій Оксеник).
Після здобуття Незалежності український дитліт опинився в патовій ситуації: виявилося, що переважна більшість творів для дітей, написаних українською, були радянськими. Крім комуністичної ідеології, яка в наші дні цілком заслужено визнана людиноненависницькою, вони мали ще одну неприйнятну властивість: замість цінностей майбутнього покоління творців-вільнодумців – слухняність та беззастережна відданість, необхідна будівникам комунізму. Професійний літературознавець і дослідник дитліту Сергій Іванюк одразу збагнув й те, що нічого не дасть і проста заміна “мудрого дідуся Володимира Ілліча” на “диво калинове” (малозрозумілий, але дуже поширений мем дев’яностих, без якого не обходився жоден захід для дошкільнят і школярів). Тільки радикальна реформа, тільки повна свобода бути самими собою! З цим переконанням Сергій Семенович прийшов у 2005 році на посаду головного редактора журналу “Однокласник”.
Антуан Сент-Екзюпері так шанував дитинство, що присвятив свого “Маленького принца” своєму найближчому другові Леонові Вертові у час, коли той був ще хлопчиком. Сергій Іванюк взяв собі це за приклад і присвятив працю в “Однокласникові” самому собі – дитині робітничого передмістя Миколаєва у хрущовські п’ятдесяті. Пройшовши через кримінальне середовище тісних і злиденних гуртожитків, він усвідомив на все життя: діти, які свідомо віддали перевагу книжкам перед вуличними тусовками, гостро потребують додаткової підтримки й психологічного захисту. Це, між іншим, не обов’язково має бути якась особлива опіка дорослих. Журнал “Однокласник” – чудовий засіб здолати самотність і відчуженість підлітків-книголобів у багатьох шкільних та позашкільних колективах. Завдяки йому завжди можна знайти співрозмовника й поділитися враженнями про прочитане, навіть якщо в реалі поговорити про це ні з ким…
Період, упродовж якого Сергій Іванюк стояв за штурвалом “Однокласника”, був переломним для дитячої та підліткової періодики. Бурхливо розвивалися соцмережі: на зміну Вконтакті, шалено популярному до та в перший рік після початку агресії Російської Федерації, прийшли відеоблоги в Інстаграмі, Youtube та Tik Tok. “Однокласник” не злякався цих викликів – він досі радує своїх читачів якісним україномовним контентом, насамперед літературним ексклюзивом. Як журналові це вдається? Шукаймо відповіді в інтерв’ю Сергія Іванюка (Сергія Оксеника) для телепрограми “Єдина Україна”:
На фото: “Мені подобається писати і бачити свої твори надрукованими сьогодні, наприклад, у журналі «Однокласник» – зізнався Сергій Іванюк (Сергій Оксеник) на зустрічі з читачами БІБЛІОТЕКИ 5 грудня 2013 року
Читайте також про присвячену Навставникові збірку оповідань “Діточок багато“.