Чому назва “Революція Гідності” для подій зими 2013-2014 є більш доречною, ніж “Євромайдан”?

З нагоди Дня Гідності та Свободи Національний музей Революції Гідності проводить ІІІ науковий форум “Революція Гідності: на шляху до історії”. БІБЛІОТЕКА прослухала доповідь історика і політолога, директора Недержавного аналітичного центру “Українські студії стратегічних досліджень” Юрія СиротюкаНовітні Революція Гідності vs віртуальний Євромайдан. Роль і місце інформаційних технологій” і пропонує у цьому дописі стислий її конспект.

За правилами академічної історичної науки, вивчення будь-якої події чи явища потрібно починати із засвоєння та пояснення назв та термінології, а також із відмови від невідповідних, застарілих або й відверто антиукраїнських чи людиноненависницьких наративів. БІБЛІОТЕКА мала нагоду зблизька познайомитися з такою сучасною науково-педагогічною практикою, коли разом з історикинею, науковою співробітницею Національного історичного музею Тамарою Куцаєвою говорили про необхідність переходу на європейську назву періоду Другої світової війни на території України і долучення нашої країни до європейської символіки вшанування пам’яті загиблих у ній. Нині завдяки онлайн-трансляції наукового форуму ми дістали нагоду дізнатися про правильну термінологію, яка описує події зими 2013-2014 років, безпосередньо з перших вуст. Адже пан Юрій, який на той час був народним депутатом України від ВО “Свобода” і брав якнайактивнішу участь у діяльності органів самоуправління Майдану, є автором терміну “Революція Гідності”.

Ця назва з’явилася вже після поворотного пункту історії подій на Майдані – сумнозвісного “Вогнехреща” 19 січня 2014 року. На думку Юрія Сиротюка, назва “Євромайдан”, яка вживалася від початку спротиву ввечері 21 листопада 2013 року, на той момент вичерпала себе. Політичні вимоги і сам формат протесту під первісною назвою був надто обмеженим – адже передбачав, що Україна зможе повернутися до підписання Угоду про асоціацію з ЄС, зберігши політично та юридично оформлену диктатуру Віктора Януковича. Говорячи про перший, “євромайданний” період протесту, слід згадати й про вкрай небезпечну ситуацію “двомайдання”. Мова про доволі непростий конфлікт між очільниками руху “Майдан без політиків” та політичними силами націоналістичного та демократичного спектру, який ледь не призвів до роздвоєння локацій протестної активності на власне сам Майдан та Європейську площу. Ціна за прощання з ілюзіями про аполітичність виявилася зависокою – обидві течії протестувальників змогли об’єднатися лише після сумнозвісного побиття студентів “беркутівцями” вночі 30 листопада…

Доволі швидко з’ясувалося, що говорити про цілі та програму протесту на Майдані в рамках обережної та миролюбної риторики підготовки до запланованих на 2015 рік президентських виборів не вдасться. Тиск, провокації та переслідування, що спричинилися спочатку до спроби штурму Майдану в ніч на 11 грудня 2013 року, а потім і до неправомірного ухвалення Верховною Радою пакету “диктаторських” законів 16 січня 2014 року, сформували ситуацію, коли професійні політики опозиційного табору постійно відставали від вибухової радикалізації всенародного протесту. Люди, що станом на 19 січня 2014 року вже розпізнали намагання поступово “злити” їхній спротив в обмін на покращення політичних перспектив на майбутніх президентських виборах, зустріли свистом та вигуками “Ганьба!” знамениту промову Арсенія Яценюка про “кулю в лоб”. Слово “революція” вже давно напрошувалося – і було нарешті вимовлене того січневого дня…

Втім, щоб сформулювати другу частину назви, потрібна була ще одна зміна політичної та історичної парадигми. Потрібно було відвикнути сприймати те, що відбувається, у категоріях внутрішньої політичної боротьби з умовним “поганим Януковичем”. Стан справ, який склався тоді, Юрій Сиротюк влучно характеризує як внутрішню окупацію – коли очолювані явними та прихованими зрадниками верховні органи влади та силові структури послідовно провадять політику на користь країни-агресора. Між іншим, розпізнати й у повній мірі усвідомити стан внутрішньої окупації ще довго не вдавалося – тому-то такими наївними здаються тепер неодноразові спроби досягти перемир’я з беркутівцями, промовляючи до їхньої совісті. Відтак слово “Гідність” у назві подій 2013-2014 остаточно утвердилося вже практично тоді, коли Україна вже сплатила криваву ціну за відновлення справжньої Незалежності.

Нелегкий і трагічний шлях, який пройшов український протест, аби стати Революцією Гідності, відображено в офіційному слоганові нинішнього святкування Дня Гідності й Свободи – “Вільні творити майбутнє”. В дні великих випробувань українці свідомо віддали перевагу впертому спротивові, навіть ціною власного життя, перед відкочуванням назад – до стабільності, проголошеної владою Януковича та Азарова. Таким чином, наша країна заслужила тоді і свободу, і творчість, і, безперечно, своє майбутнє.

У слові “Гідність” у назві нашої крайньої Революції є глибокий емоційний зміст. Нині українські герої Небесної сотні зайняли належне їм місце в історичній пам’яті Європи поруч із героями Угорської революції у 1956-му, Празької весни у 1968-му та повстання у Ґданську в 1981-му…

Огляд книжок з фондів БІБЛІОТЕКИ про Революцію Гідності та героїв Небесної сотні можна прочитати тут.

Про зустріч з учасником подій на Майдані 18-20 лютого 2014 року, відомим українським поетом Сергієм Пантюком, що відбулася у лютому 2019 року, читайте тут.

Про зустріч читачів БІБЛІОТЕКИ з науковцями Національного музею Революції Гідності у листопаді 2019 року читайте тут.

Джерело зображення – Facebook-сторінка Національного музею Революції Гідності

Категорії: Без категорії

Повєткін Євген

ЦБ ім. Тараса Шевченка для дітей м. Києва, бібліотекар (з 2017 р.), 46 років. За освітою філолог, випускник Бердянського педуніверситету (1997 р.) і магістерського курсу з історії, теорії літератури та компаративістики НаУКМА (2000 р.)

Easysoftonic
EnglishFrenchGermanItalianUkrainian